Звичайно, не можна не радіти перемозі "Металіста" над "Олімпіакосом", а значить, продовженням для України єврокубкової весни. Тим більше, що по першому тайму взагалі не виникало ілюзій, що харків'яни зможуть переламати хід гри і досягти потрібного результату. Греки переграли команду Маркевича за всіма статтями і забивати могли не раз. Досить згадати поперечину, Папу Гуйє, який пару разів ледь не зрізав у свої ворота. Команда до такого пресингу виявилася просто не готова. Плюс втрати ключових гравців - Едмара, Крістальдо. Звідси відсутність головного - віри в успіх.
Але вона прийшла в другому таймі. Тому що є таке поняття - лідер. У сьогоднішньому "Металісті" - це Тайсон. Він весь час прагне йти вперед, не опускає руки, веде за собою команду. І думає не тільки про себе, а й про інтереси колективу. Віддав класну передачу Вільягрі. Але ж коли починав у Харкові, пасу від нього було не дочекатися. При цьому вже не дає волю своїм емоціям, як спочатку. Так було і в цій грі. Його націленість до мети і стала основною передумовою до забитого першого голу. Після нього відкрилося друге дихання, побігли та добігли до чвертьфіналу. Кінцівка матчу була повністю за Харковом. А в діях греків ж навпаки - повний хаос, поспіх, відсутність свідомості. Команда посипалася як решето.
Цією перемогою харків'яни зламали багато уявлень про наш футбол. Ми показали, що у нас теж є команда, яка здатна по-європейськи битися до кінця. Це результат вливання молодої свіжої крові. А, значить, грамотної роботи керівництва клубу, зокрема в питанні трансферної політики. Комплектування команди - це постійна, мало не щосекундна робота.
Адже у футболі, як в багатодітній родині, - якщо одного втрачаєш, це проходить на перший погляд непомітно. Тому що діточок багато. Та й сам Олександр Ярославський - президент особливий. Любить команду як дитина. Дай Бог так далі, і чвертьфінал єврокубків для "Металіста" буде сприйматися вже як обов'язкова програма.
Не можна не відзначити і Марко Девіча. В команді дуже багато цікавих гравців, а серба Маркевич випускає, ну скажімо як на фарт. Та й сам футболіст гідно поводиться на полі, не ображаючись, що випускають лише на один тайм. І то не завжди на весь. Адже багато реагують інакше, а тренер змушений потім виправдовуватися: мовляв, помилився я, вийшов футболіст, а гру не підсилив.
Якщо про мінуси, то так пробивати пенальті неприпустимо - це піжонство. Ще й в такій ситуації, коли кожен епізод на вагу золота. Так свого часу пробивав Мілевський. Слава Богу, забив. Тим не менш, це абсолютно невиправданий підхід. В цей раз обійшлося - Тайсон з Вільягра "підчистили". Та й сам Марко реабілітувався. Але так щастить не завжди. І про це треба пам'ятати.
2 
1
Комментарии
5