Композитор Євген Зубцов 1957-го організовував у Києві естрадно-симфонічний оркестр і набирав музикантів. Якось побачив на сцені 37-річного Миколу Гринька. Той гастролював у столиці із запорізьким театром. Запропонував йому роботу конферансьє. Актор смішив глядачів, завзято танцював, викидав на сцені різні колінця. Невдовзі став кумиром публіки.
На репетиціях він познайомився з 25-річною скрипалькою Айше Чулак-Огли. Її батько був турком, а мати — українка. Перша зустріч з актором не справила на неї ніякого враження. Микола був одружений, Айше збиралася заміж. Та незабаром часті гастролі зблизили їх. Якось в Одесі артисти вирішили сходити до оперного театру. Айше захотілося причарувати Миколу. Одягла найкращу сукню, прихопила з собою черевики на шпильках. Коли переодягалася в театрі, раптом помітила, що забула один черевик у номері. Прибігла до готелю. Гринько ще не виходив.
— Я піднялася, двері відкриті, Гриня спить, — згадує вона. — Тихенько навшпиньках підкралася до ліжка, а він раптом відкрив очі, обійняв мене за шию, потягнув на себе й поцілував.
Він розлучився, вона розійшлася. Через постійні переїзди розписалися поспіхом, без бенкету й гостей.
Гринько любив вино, рибалку, стріляти в тирі, грати в "пулечку", хоч майже завжди програвав. Заради нього Айше пожертвувала кар"єрою. Недовго працювала в оркестрі Українського радіо. Та збагнула, що постійні відрядження чоловіка можуть їх розлучити, і стала всюди їздити із ним. Жалкувала, що не встигла побачити Миколу на театральній сцені, а він так і не почув, як вона грає на скрипці.
Якось на гастролях, після концерту, Айше усамітнилася в кімнаті, де стояв рояль. Почала грати й не помітила, що чоловік слухає її. Коли закінчила, він підійшов, обійняв і прошепотів:
— Ти та, яку я так довго шукав...
Микола ніколи не зізнавався їй у коханні.
— Слова нам були ні до чого, ми відчували одне одного, — згадує Айше. — А от сам був жахливо ревнивий, особливо в перші роки. Міг завестися буквально через дурницю. Потім змінився. Просто чоловік бачив, що для мене значить, обдурити його було неможливо.
Удома Айше не дозволяла Миколі навіть сміття винести. Казала, що терпіти не може, коли чоловік стоїть біля плити. Хоча, виходячи заміж, зовсім не вміла куховарити.
— Навіть яєчню приготувати не могла, — зізнавалася.
Подружжя довго не мало своєї квартири. Спочатку знімали кутки. Потім побудували кооператив. Коли із Запоріжжя приїхала Миколина мати, він попросив виділити трикімнатну квартиру. Та попри всі заслуги — Гринько був ветераном, орденоносцем, народним артистом — йому відмовили. Лише після того, як Гриньки повернули державі кооперативну квартиру, їм дали іншу двокімнатну на вул. Гоголівській.
У кіно Микола потрапив випадково. 1951-го в коридорі студії ім. Довженка його запримітили асистенти режисера Ігоря Савченка й запросили на кінопроби. Й одразу ж затвердили на епізодичну роль селянина у фільмі "Тарас Шевченко". Та хоч актор прожив у Києві майже 50 років, свої головні ролі він зіграв на "Мосфільмі" й "Ленфільмі". Андрій Тарковський вважав його своїм талісманом. Він знявся в його стрічках "Андрій Рубльов", "Соляріс", "Дзеркало", "Сталкер". Заради нього Тарковський навіть змінив місце зйомок свого першого фільму "Іванове дитинство". Його помічник розшукав Гринька в Києві, запрошуючи на зйомки. Той відмовився:
— Хочу порибалити в Каневі.
Невдовзі одержав телеграму: "Виїжджайте. Зйомки відбудуться в Каневі".
Ролі в дитячих фільмах "Пригоди Буратіно", "Автомобіль, скрипка й собака Ляпка", "Не болить голова в дятла", "Пригоди Електроніка" прославили Миколу Гринька на весь Радянський Союз. Його впізнавали на вулиці, на базарах і в магазинах усе пропонували даром, а він ніяковів.
На рідній кіностудії ім. Довженка акторові заздрили, знімали рідко й лише в епізодах. Він мріяв зіграти Миколу Задорожного в "Украденому щасті" Івана Франка. Сам написав сценарій. Та чиновники шість років "годували" обіцянками. Забракували й другий сценарій "Сеньор Маріо пише комедію" за п"єсою італійського драматурга. Миколі Гринькові пропонували переїхати до Москви. Відмовлявся, бо любив Київ.
10 квітня 1989-го він помер. Актор страждав на лейкемію, йому часто вливали кров. Того дня його саме мали виписати з лікарні. Айше принесла парових котлет, нагодувала чоловіка. Він заснув і не прокинувся.
На 40-й день після смерті Микола прийшов до Айше вві сні. Наче стоїть вона в кімнаті, штовхає двері, а за ними інші. За третіми бачить обличчя чоловіка — молоде та гарне. Її Гриня лукаво дивиться на неї, підморгує й каже:
— Усе гаразд!
Айше продала всі свої коштовності, щоб поставити чоловікові надгробний пам"ятник на Байковому цвинтарі, написала книжку споминів.
1920, 22 травня — Микола Гринько народився в Херсоні в акторській родині. Його батьки грали у трупі робітничо-селянського пересувного театру
1941–1945 — на фронті, служить стрілком-радистом на бомбардувальниках, був комсоргом полку
1946–1955 — помічник режисера, актор у драматичних театрах Запоріжжя й Ужгорода
1955–1963 — артист і художній керівник Київського естрадного оркестру "Дніпро". Потім актор кіностудії ім. Довженка
1969 — став Заслуженим артистом Української РСР, через чотири роки — Народним
1989, 10 квітня — помер у Києві. Похований на Байковому цвинтарі
Дітей із дружиною Айше не мали
Цілувався з Мариною Владі
Микола Гринько якось летів до Києва через Москву. Зупинився в готелі. Там його знайшов асистент режисера Сергія Юткевича й запропонував роль Антона Чехова у фільмі "Сюжет для невеликого оповідання". Гринько відразу ж поїхав на "Мосфільм".
— Ви знаєте, який у мене зріст? — запитав із порога в режисера.
— А ви знаєте зріст Чехова? 187! — відповів Юткевич.
Він дав акторові півроку, щоб підготувати роль. За цей час Гринько перечитав усі листи та твори письменника. Спеціально відростив чеховську борідку. Якось вирішили розіграти Юрія Яковлєва, який грав Чехова на сцені Вахтангівського театру. Розклали перед ним справжні портрети письменника та знімки Миколи у гримі й попросили знайти справжнього. Яковлєв тикнув пальцем у фото Гринька:
— Так от же він, справжній Чехов, що ви мені морочите голову!
У фільмі Гринько знімався з Мариною Владі — дружиною Володимира Висоцького. Вона грала кохану письменника. До СРСР актриса приїхала з синами й одразу ж відправила їх до піонертабору. Зйомки проходили в селі під Москвою. Актори жили у селянських хатах.
— Милий мій, а любовну сцену з поцілунком ти як збираєшся "вибудувати"? — якось спитала Айше.
— А ніяк. На зйомку ти не підеш, щоб не засоромити героїню, а репетирувати буду з тобою.
Айше з Мариною потоваришували. Владі розповідала їй про важке кохання до Висоцького.
— Вона — жінка, яка вміє кохати, — згадує Айше. — Із Мариною ми досі в дружніх стосунках.
7 
35413
Коментарі