"У меня в Киеве была очень тяжелая жизнь", — 1939-го зізналася про місто своєї юності тоді вже 50-річна поетеса Анна Ахматова. Її син Лев саме відбував друге ув"язнення. Вона щойно розлучилася з третім чоловіком. І сама остерігалася арешту.
У Києві минули гімназійні роки Ані Горенко — таке її справжнє ім"я. Була це пора безгрошів"я та самотності, та й опинилася вона тут не з власної волі. У липні 1905-го, коли вона з батьками, двома сестрами й двома братами жила в елітному Царському Селі під Петербургом, тато, капітан ІІ рангу у відставці Андрій Антонович Горенко, пішов із сім"ї до адміральської вдови. Ані щойно виповнилося 16. Її мати Інна Еразмівна, 49-річна покинута жінка, у серпні з дітьми перебирається до Євпаторії у Криму. Бо життя там дешевше, та й від ганьби якнайдалі.
Для Ані все це подвійна трагедія: у Царському Селі вона залишає своє перше кохання — старшого за неї на 10 років поета й перекладача Володимира Голенищєва-Кутузова. Вона щодня виглядає листоношу. Та коханий не пише. Й одного разу Аня зав"язує петлю, прикріплює до вапняної стіни й закладає на шию. Цвях не витримує і самогубця гепається на підлогу. До кімнати вбігає мати — бачить зашморг і починає плакати.
У Євпаторії Аня навчається вдома, у приватних репетиторів. Але щоб одержати атестат про середню освіту, треба було закінчити гімназію, бодай, випускний клас. Тож через рік, у серпні 1906-го, Інна Еразмівна відвозить доньку до Києва — там на Круглоуніверситетській вулиці живе її старша сестра Анна. А її чоловік, Віктор Вакар, працює в суді, має чин дійсного статського радника, що відповідає званню генерала. Завдяки його зв"язкам Аню Горенко зараховують до Фундуклеївської жіночої гімназії. Нині цю будівлю на розі вулиць Пушкінської та Хмельницького займає "Нафтогаз України".
Батько пішов із сім"ї до адміральської вдови
Гімназистка Аня Горенко оселяється у своєї двоюрідної сестри Марії на вул. Мерингівській (нині Заньковецької, 7). Сестра — шанувальниця Олександра Блока, кузини живуть у поетичній атмосфері. Саме тоді Аня пише вірш "На руке его много блестящих колец", який стане її першою публікацією. Чимало із 46 поезій, що згодом увійшли до її першої збірки "Вечер", так само створені в ту пору.
Вона все ще чекає листа від Голенищєва-Кутузова. Пише одному петербурзькому приятелеві: "Хотите сделать меня счастливой? Если да, то пришлите мне его карточку... Он для меня — в с ё". А Володимир далі мовчить. Ба, доходять чутки, що він уже одружився. І з розпачу Аня пише листа Колі Гумільову — хлопцеві, який колись у Царському Селі освідчився їй у коханні. Діставши відмову, він, тоді семикласник, ледь не наклав на себе руки. Тепер Гумільов — уже автор популярної збірки "Путь конквистадоров" — навчається в Сорбонні.
І з Парижа на вул. Мерингівську в Києві — й у зворотному напрямку — полетіли листи, телеграми, бандеролі. Гумільов кілька разів приїжджає, просить Аню про одруження. Та впирається. Її вірші йому не подобаються, та він таки друкує їх у своєму журналі "Сириус" — на 8-й сторінці в N2 за 1907 рік, бо хоче догодити Ані. Так відбувається її літературний дебют. Вона закінчує гімназію і вступає на Вищі жіночі курси. Навчається на помічника нотаріуса. Доки викладають латину й історію права, їй цікаво. Коли пішли суто юридичні предмети, до навчання втрачає запал. Перспектива працювати в нотаріальній конторі її вже не вабить. Мріє втекти, але немає куди.
Восени 1909-го Микола Гумільов приїжджає до Києва на поетичний вечір. І знову пропонує Ані шлюб. Тепер вона погоджується, не вагаючись. Бо зможе покинути Жіночі курси, переїхати до чоловіка в Царське Село, куди він повернувся після Парижа. І забути про безгрошів"я — Гумільов із заможної родини. Нареченого не кохає. За два місяці до одруження зізнається колишній однокласниці: "Молитесь обо мне. Хуже не бывает. Смерти хочу... Воля моя, если бы я умела плакать".
25 квітня 1910 року молодята вінчаються в Микільській церкві — біля нинішньої станції метро Лівобережна в Києві. Медовий місяць проводять у Парижі, а тоді осідають у Царському Селі. До Києва, куди перебралася її мати з іншими дітьми, Анна Ахматова буде навідуватися ще не раз. А на схилі літ, у 1960-х, задумує укласти окрему збірку своїх київських віршів. Придумує назву — "Предвечерье". Але на заваді стала смерть.
1889, 23 червня — Анна Горенко (Ахматова) народилася в дачній місцевості Большой Фонтан неподалік Одеси. Була третьою дитиною в сім"ї флотського офіцера. У 10 років іде в 1-й клас Царськосільської жіночої гімназії
1906–1910 — живе й навчається в Києві. Після шлюбу з поетом Миколою Гумільовим перебирається до Царського Села під Петербургом. Упродовж 1911–1915-го щороку відвідує Київ
1912, 18 вересня — народжує сина Льва
1935, 23 жовтня — арештовують сина за створення "контрреволюционной террористической организации". Удруге його ув"язнюють 1938-го, утретє — 1949-го
1940, серпень — висунення збірки Ахматової "Из шести книг" на Сталінську премію. У жовтні секретаріат ЦК ВКП(б) визнав ці твори ідеологічно шкідливими й ухвалив "книгу стихов Ахматовой изъять"
1946, 14 серпня — поетесу виключають зі Спілки письменників. Через 4 роки міністр держбезпеки СРСР Абакумов пише Сталіну доповідну записку "о необходимости ареста Ахматовой"
1966, 5 березня — Анна Ахматова померла в санаторії Домодєдово під Москвою, де лікувалася після чергового інфаркту. Похована в Комарово неподалік Петербурга
5 
35413
Коментарі
3