Жодних розрахунків, самі обіцянки: держава як ярмарок популістів

Після смертоносної повені у Нідерландах 1953 року були проведені детальні розрахунки, якої висоти й товщини мають бути захисні дамби, щоб запобігти майбутнім катастрофам. І це спрацювало. Але чомусь в Україні, енергетику якої росіяни методично знищують понад 4 роки - жодних розрахунків із захисту не було проведено. А від політиків маємо хіба купу гучних обіцянок, поки більшість українців сидять у темряві й холоді. Що з нами не так?

Як ми спритно переключилися на питання безкоштовного транспорту, стільки сарказму, ідей і обговорень не було давно. Пару днів точно, бо перед тим була інша гаряча тема.

В усіх цих історіях мене дуже тригерить тотальна непідготовленість усіх сторін - і влади, і опозиції, і експертів, і коментаторів. Аналіз відбувається буквально "на льоту": обмін позиціями, інформаційна хвиля - і перемикаємося далі. У нас так з усім: з відбудовою, із захистом енергетики, з податками. Політики щось пропонують, їх починають критикувати, але розрахунків немає в жодної сторони. Є лише думки, хай навіть дуже переконливі, тому і вся дискусія не має під собою основи.

Нідерландцям після повені 1953 року, коли загинули понад 1800 людей, треба було вирішити, якими будувати дамби. Математик Давид ван Данциг порахував, скільки коштує підняти дамбу ще на сантиметр і скільки в середньому коштуватимуть повені, від яких цей сантиметр захистить. На цій логіці нідерландські норми захисту від повеней тримаються десятиліттями. Наша суперечка про захист енергетики - це, власне, та сама задача: скільки варто витратити на захист підстанції і скільки ми втратимо, якщо її не захистимо. Але публічного розрахунку на цю тему я так і не бачив.

Це стосується і соціології. Опитування має сенс, лише якщо людей відібрали правильно, тобто так, щоб серед них у потрібних пропорціях були жінки і чоловіки, молоді і старші, мешканці міст і сіл. Тоді вистачає і тисячі респондентів, а похибка буде близько трьох відсотків. Голосування в телеграм-каналі або додатку навіть на десять тисяч людей показує лише думку користувачів цього каналу чи додатку. Але в нас цифри з таких "досліджень" постійно цитують, не згадуючи ні вибірки, ні похибки, ні того, хто і як опитував.

З економікою ще гірше. Будь-яке велике рішення, чи то податок, тариф, мінімальна зарплата чи той самий безкоштовний проїзд, змінює поведінку людей, і це можна порахувати заздалегідь. Для цього давно існують моделі. Транспортні показують, скільки людей пересяде на автобус. Енергетичні - що буде з мережею, якщо вийде з ладу підстанція. Економічні - як податок вплине на ціни, зарплати і бюджет. А сьогодні, коли AI дозволяє моделювати і перевіряти багато складних питань, це ще й значно простіше і дешевше, ніж було раніше.

Розрахунок потрібен ще й для того, щоб потім було з чим порівняти. Коли рішення ухвалюють з моделлю, заздалегідь відомо, чого від нього чекали: стільки-то пасажирів, стільки-то грошей, такий-то ефект. Через рік це можна звірити з реальністю і зрозуміти, хто помилився. Без моделі порівнювати немає з чим, тому в нас ніхто ні за що й не відповідає: ні ті, хто пропонував, ні ті, хто критикував.

Складні дослідження, звичайно ж, є, але вони не такі цікаві, як гучні заяви і коментарі. Їхні автори рідко приходять в медіа, бо графіки і цифри - занадто нудно, аудиторія більше любить емоційні заяви. І це виходить замкнене коло, адже політики завжди прагнутимуть до публічності, а публічність відбувається лише з простою і яскравою комунікацією, яка рідко підкріплена реальними моделями. І ми можемо багато говорити про критичне мислення чи стійкість до інформаційних загроз, але вся наша інфосфера побудована на протилежних підходах.

Тож за кілька днів ми так само спритно переключимося на нову тему, а безкоштовний транспорт або запровадять, або тихо забудуть. І в обох випадках ми так і не дізнаємося, чи це було правильно.

Оригінал