Електоральний шпагат: навіщо влада підтримує ухилянтів, а не армію

Проблеми в українських Збройних силах ростуть, як снігова лавина. Адже замість того, щоб послідовно вирішувати кожний виклик - Банкова за роки повномасштабного вторгнення не зробила рівно нічого. Але чому Верховний головнокомандувач країни, яка вже 12 років перебуває у війні, настільки байдужий до захисників цієї країни? Невже Зеленський думає, що в разі поразки України вибори відбудуться?

Війна - неприємний процес. Хтось нападає на твою країну, вбиває твоїх співгромадян, хоче знищити твій народ. Частина твоїх співгромадян добровільно стає на захист країни. Хтось тікає куди може, або як може, хтось ховається, хтось чекає ворога, бо любить його більше, ніж свій народ і свою країну.

Державні органи відповідно до закону проводять мобілізацію. Частина цивільних стає військовими, щоб захистити країну. Держава має подбати, щоб ці військові мали визначені терміни служби, щоб їх було достатньо і для виконання завдань оборони, і для збереження їхнього життя. Тому їх має бути достатньо. Хтось має замінити тих, хто служить давно, люди на передовій мають ротуватися через зрозумілий час. Та й у відпустку потрібно мати можливість піти спокійно - щоб було ким замінити.

Щоб зірвати ці процеси і знищити нашу армію, росіяни запускають процес компрометації служби і мобілізації. І от уже безсовісний не той, кому байдуже до власної країни й захисту співгромадян, а ТЦК, яке здійснює мобілізацію. І українська влада не бореться з цим. Чому? Бо розраховує, що Трамп, Путін, Бог - хто завгодно - завтра завершить війну. І це можна буде приписати собі, щоб перемогти на виборах голосами ухилянтів і їхніх родичів.

Замість того, щоб закликати громадян захищати країну, президент доручає міністру оборони розібратися з "бусифікацією". Це тоді, коли військові підрозділи укомплектовані наполовину, а ті, хто служить, навіть у відпустку піти не можуть. Ті, хто служить, відчувають себе обуреними. І обдуреними. З яким настроєм вони будуть воювати? З якою мотивацією?

Важливим, звичайно, є питання справедливості. Режисер Олег Сенцов, журналіст Павло Казарін, політики Андрій Іллєнко, Степан Барна, Тетяна Чорновол, колишній член Нацради з телебачення Сергій Костинський і багато інших відомих людей служать. Виконують бойові завдання, ризикують життям, не прикриваються статусом. І про це потрібно говорити.

А скільки на фронті дітей, чоловіків, братів, сестер політиків, мільярдерів, міністрів чинної влади, колишніх міністрів? Де вони? Хто знає про це? З відповіді на ці питання починається суспільна справедливість і сила. Бо як ти мотивуватимеш інших захищати Батьківщину, якщо ховаєшся сам і ховаєш своїх близьких? Ворог це бачить і використовує. Усі ці виступи з трибуни органів влади проти ТЦК, мобілізації, увесь цей популізм негідників, яким байдуже до країни і нації, послаблюють державу, приносячи в жертву тих, хто служить зараз.

Звичайно, сам процес мобілізації повинен виглядати інакше: людей потрібно завчасно попереджати про виклики до частин, закон має бути однаковим для всіх - незалежно від соціального становища. Для цього уряд повинен мати фах і вміння. Цього мало. Звичайно, економіка, управління, місцеве самоврядування теж мають функціонувати. Але поки влада і суспільство захищатимуть ухилянтів, а не солдатів, які служать за двох і трьох, жодної перемоги не буде. Бо навіть перемовини про справедливий мир зі слабкими не ведуть.

Оригінал