Критичний етап війни: карти роздано, що в нас на руках?

Якщо абстрагуватися від наших внутрішніх проблем (хоча це складно), стає очевидно: для Трампа затягування російсько-української війни вигідне, для Китаю теж, а в Путіна - просто вже немає вибору. Українській дипломатії треба проявити дива винахідливості, аби зрушити переговорний камінь з мертвої точки територіальних претензій Кремля. Тим часом вже сама Європа стала тим пирогом, який мріють ділити Трамп, Сі й Путін. Що далі?

Ми увійшли в критичний етап війни. Як змінити парадигму переговорів.

Переговорна модель, яка зводилася до "території плюс зняття санкцій з РФ в обмін на мирний договір" зайшла в глухий кут, який, в цілому поки влаштовує Вашингтон і Москву. Але це шлях в нікуди, особливо на фоні заяв Лаврова про необхідність зміни всього керівництва України. Якщо ми не запропонуємо зміну модальності переговорів - її запропонують замість нас.

Спроби поставити діагноз:

1. Трамп у своєму виборчому порядку денному практично все ставить на зовнішні фактори, де за Гренландією стоїть, насправді, давня ідея фікс Трампа і його близького оточення - розвал ЄС. Я вже багато років говорю ту саму річ: головна війна в світі - це не Україна. Це те, хто і як буде заробляти на Європі. І це ключова логіка нинішніх подій.

2. Трамп, окрилений Венесуелою, ще й під загрозою програшу проміжних виборів вирішив прискорити процеси. ЄС не має спільної позиції і поки виглядає розгубленим.

3. Трамп відкладає українське питанння. І питання, здається, не лише в Гренландії. Його влаштовує продовження війни, як фактор ослаблення російської економіки.

4. Я вже писав про логіку США (схоже, головним ідеологом тут являється міністр фінансів Бессент). І логіка ця полягає в протистоянні з шантажем КНР щодо рідкісноземів. На противагу рідкісноземам, США прагне отримати контроль над ціноутворенням світової нафти, максимізувати розрахунки в доларах і отримати контроль над головними логістичними точками світу. Плюс - розкол ЄС та максимізація впливів США на цьому ринку.

5. Поки ми маємо дві невідомі величини: реакція ЄС (перший лакмусовий папірець проявиться в Давосі і він буде зводитися до того, чи вдасться виробити бодай видимість спільної позиції щодо Гренландії ). Друга невідома - реакція Китаю, який поки мовчить. Хоча не виключено - Китай просто чекає, як Трамп сяде в калюжу. Адже він одночасно пробує вести кілька воєн без жодної бюрократичної підтримки.

Наша війна. На жаль, сподівання на бліц-криг вивітрилися. Ми входимо, як мінімум, в кілька місяців без реальних переговорів. Із позитивів: гроші від ЄС на найближчі місяці 100% гарантовані, як би не розвивалися події в ЄС. І США будуть продавати зброю.

Ми можемо допустити, що росіяни змогли вдруге продати Трампу ідею швидкого воєнного закінчення війни. Рік тому вони продали літній наступ, який мав кардинально змінити все. Зараз вони продали зиму (одне з базових завдань зараз - зробити все можливе, щоб Путін не зумів продати чергове літо).

Ми знаходимося в певній пастці: Вашингтон хоче продовження війни, щоб ослабити Росію, одночасно Вашингтон хотів би отримати доступ до ресурсів російської Арктики і також не допустити входження в ці проєкти Китаю. Росія ж поки просто хоче потягнути війну, не надаючи США доступу ні до чого. Нас в цій схемі просто нема.

Можливі рекомендації (крім воєнних).

1. Наша головна задача - придумати і донести американцям концепцію "чому продовження війни їм не вигідне". Досі наша концепція зводилася до територій, росіяни говорили про території та повернення в світовий порядок денний. А Вашингтон шукав вигоди. Ця модель зайшла в глухий кут, який поки влаштовує і Кремль, і Білий дім. Без зміни цієї парадигми ми не зможемо знайти своєї гри.

Поки, наскільки я розумію, ми ніколи навіть не пробували ставити так питання. Але саме від створення такої концепції залежить те, коли ми підійдемо до реальних переговорів.

2. Ми, на жаль, не зможемо "відповзти" від США, як зараз багато хто говорить. Ми залежні від їхнього постачання ПВО з однієї сторони, і в нас немає сильного партнера, який міг би стати посередником в переговорах з РФ. Китай ми свідомо відкинули і відкидаємо, хоч це і є стратегічною дурницею.

3. Наш єдиний козир зараз - громадська думка в США і ставлення політикуму до війни в Україні. У нас немає іншого виходу, ніж працювати на те, щоб за кілька місяців цей фактор став визначальним для Трампа (один раз нам пощастило - після Анкориджа Трамп був змушений розвернутися на 180 градусів. Тепер треба це "чудо" створювати. Але тут має бути створений окремий штаб з окремим керівником, який це робитиме. В ідеалі, це мало б взяти на себе МЗС. Правда, є великі сумніви в тому, що їм це хтось доручить.

5. Чим би не закінчилася історія з Гренландією, у нас є головний козир - ЗСУ. Європейська гра полягала досі полягає в тому, що на найближчі роки єдиною армією, яка може захистити Європу, є українські Збройні сили. Навіть якщо завтра США захоплять Гренландію, в питанні Росії нічого не змінюється. Тому тут - наша переговорна позиція з ЄС навряд чи може кардинально змінюватися.

5. Всередині країни має кардинально змінитися комунікація, адже зараз ми маємо ознаки паніки та глибокої депресії великої частини суспільства.

Оригінал