Країна броньованих ухилянтів: де ми звернули не туди

Щодня ми дізнаємося нові приголомшливі історії про крадіжки на оборонці за участю друзів президента Зеленського, корупційні скандали в енергетиці, нові схеми втечі ухилянтів за кордон і колосальні суми, які крутяться в цьому бізнесі. Окремий ганебний кейс - каста заброньованих корисних для Банкової блогерів. Тож чи когось здивує, що з президентських промов зникли слова "перемога", "кордони 1991-го року"? До чого готує нас влада?

"У перемоги тисяча батьків, а поразка - сирота", - ця фраза, що пролунала в 1961 після провалу висадки в затоці Кочінос, належить 35-му президенту США Джону Ф. Кеннеді. Виходячи з її сенсу, слово "перемога" можна трактувати у дуже широкому значенні. Наприклад, у Росії перемогою над Україною вважали б її повну окупацію, що випливає з неодноразово озвученого російськими пропагандистами наративу про "взяття Києва за три дні".

Абсолютно ясно, що втілення цього плану в життя неможливе. Однак і вихід на кордони України 1991 року, про що так багато і часто говорили і президент Володимир Зеленський, і низка інших високопосадовців цієї країни, теж нереальний, як малоймовірний і варіант із поверненням під український контроль територій, захоплених Росією після початку повномасштабної війни.

У світлі цього в Україні, особливо серед прихильників чинної влади, активно просувається думка про те, що перемогою необхідно буде оголосити збереження Української держави як такої. І тут треба визнати, що в цьому є як чимала частка істини, так і не менша частка маніпуляцій з боку тих, хто не бажає нести відповідальність за свої стратегічні і тактичні провали.

Але зараз йдеться ще й про те, хто зрештою оголосить себе переможцем з українського боку. Реальне право на це мають лише військовослужбовці ЗСУ - живі, загиблі, ті, які зазнали поранень та стали інвалідами - які всі ці довгі роки відстоювали територіальну цілісність своєї країни. Вони - герої! І тільки вони можуть і мають вважатися переможцями.

Справжній героїзм виявили і ті, хто в тилу забезпечував нормальне, наскільки це було можливо, функціонування держави. Насамперед, це працівники енергетичного сектору. Їм доводиться витягувати країну в умовах безперервних протягом понад 1420 днів російських ракетних і дронових атак, постачаючи до будинків українців електрику та газ у сильні морози.

Однак усе розчарування полягає в тому, що поряд із цими героями нашого часу, про себе, як про причетних до закінчення війни, тобто до перемоги в її українському трактуванні, обов'язково заявлять і ті, хто банально втік із країни. А таких - мільйони, якщо бути зовсім точними, то 11 млн, про що ми писали в одній зі своїх статей. І серед них величезна кількість чоловіків призовного віку, яких можна зустріти практично у всіх європейських столицях та більш-менш придатних для життя містах. Причому вони особливо не ховаються і навіть публікують у соцмережах фото та відео, розповідаючи про те, як "нелегке життя в безпечній Європі", нарікаючи на дорожнечу в різних європейських державах, складнощі з працевлаштуванням та особливості менталітету корінних жителів цих країн.

Чимало українських чоловіків призовного віку є й у Баку. Повертатися в Україну, захищати її зі зброєю в руках вони не бажають, просто чекають на завершення війни, причому будь-яке, щоб заскочити додому, продати нерухомість і виїхати до Іспанії, Німеччини, Польщі і так далі.

При цьому потік охочих залишити Україну в момент, коли вона бореться за своє виживання, не зменшується, навіть незважаючи на те, що 2 мільйони українців наразі перебувають у розшуку ТЦК (Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки). Так, на Буковині водій намагався прорватися через кордон до Румунії та вивезти шістьох людей. Як повідомила ДПСУ, вимогу зупинитися він проігнорував, почав маневрувати між огорожами і збив військовослужбовця, в результаті той отримав тяжкі травми. Потім кинув автомобіль на околиці одного із населених пунктів та втік.

Ось ще один приклад: українські прикордонники затримали фуру з алкоголем, водій якої спробував вивезти за кордон сімох чоловіків. Їх виявили серед палет із алкоголем у пункті пропуску "Мамалига" на кордоні з Молдовою. За перевезення водій вантажівки планував отримати від 6 до 13 тис. євро з кожного - під час огляду кабіни у нього знайшли 34 тис. євро. Усі затримані "пасажири" - з Києва, Хмельницького та Хотина.

Всі ці факти, безумовно, викликають гіркий жаль - таке інакше, як ганьбою, назвати дуже важко. Але, з іншого боку, постає питання: "чому така велика кількість українських чоловіків призовного віку будь-якими способами намагаються втекти з країни?" За відповіддю, як то кажуть, далеко ходити не треба: вони бачать, як у період кровопролитної війни найближче оточення Зеленського занурилося в корупцію. "Справа Тимура Міндіча", фігуранта гучного корупційного скандалу на пару з Цукерманом, стала показовою і, на жаль, не єдиною в плані шокуючих масштабів "бізнесу на крові".

Крім того, цікаву історію розповів депутат Верховної Ради Ярослав Железняк, за словами якого, блогер Сергій Іванов та політтехнолог Володимир Петров отримали броню від підприємств, де ними ніколи і не пахло - від ДП "Національний військовий меморіальний цвинтар" та Енергоатому. "Обидва, незважаючи на публічні виступи про "патріотизм" та критику влади, фактично перебувають у безпечному тилу", - зазначив він.

І як на все це має реагувати українське суспільство? Та й, в принципі, про що можна говорити, якщо чинний президент України, який одягається в напіввоєнну форму, будучи придатним до проходження військової служби, в результаті так і не віддав свій обов'язок Батьківщині в лавах ВСУ?! Як заявляв п'ятий президент Петро Порошенко, Зеленський нібито "чотири рази ухилявся від повісток і не прибув за ними".

Такими є сьогоднішні українські реалії. Країна тримається, чинить опір, протистоїть величезній Росії завдяки героїзму і мужності справжніх патріотів. І я впевнений, що після закінчення війни вони не будуть бити себе в груди, а спробують якнайшвидше забути весь той жах, свідками якого були, згадуватимуть побратимів і намагатимуться адаптуватися до мирного життя. Ну а українці призовного віку, які втекли з країни в її доленосний момент, швидше за все, стануть ліпити з себе героїв.

Оригінал