В Україні модно бути шахраєм і корупціонером. А хто цю моду завів?

Україну лихоманить корупційними скандалами. І найстрашніше - що в цьому багні опинилися найвищі посадові особи країни, які займаються мародерством під час війни. І про це знає цілий світ, що вже позначається на підтримці України. Але як так сталося, що корупція й розкрадання стали нормою в нашому суспільстві?

Війна випинає як усе найкраще, так і все найгірше, що є в людині. Героїзм тут сусідить із боягузтвом, здатність стратегічно мислити - із захмарною дурістю. А ще на війні особливо яскраво виявляються безкорисливість і користь, готовність ділитися останнім - і бажання обібрати співвітчизника до нитки.

Розповім принагідно про випадок, свідком якого я став особисто. Все відбулося в автобусі, який виїхав із Черкас до Києва. Я часто користуюся цим автобусом, що відправляється до столиці України від станції неподалік Черкаського драмтеатру. Виїхав я звідти й сьогодні. У салоні було всього п'ять осіб. Так, я навіть не пам'ятаю, коли настільки мало пасажирів їхали цим рейсом, але якось не особливо спочатку на цьому сфокусував увагу, пояснивши це тим, що день будній, а час робочий - ми рушили о 16:00. І все було добре і комфортно до того моменту, коли водієві автобуса зателефонував бізнесмен, на якого він працює.

Бізнесмен поцікавився кількістю пасажирів у салоні. А коли дізнався, що нас всього п'ять чоловік, почав кричати на водія, не обираючи виразів. Бізнесмен стверджував, що йому невигідно, щоб автобус їхав із Черкас до Києва, перевозячи таку малу кількість пасажирів. Він вимагав від водія взагалі не пускати нікого до салону, якщо автобус не буде заповнений.

Водій намагався пояснити, що потрібно зрозуміти становище тих, хто вже прийшов на автостанцію, щоб вирушити до Києва. Бізнесмен відповів, що йому глибоко байдужі їхні плани та проблеми. Нехай, мовляв, як хочуть, так і дістаються. Виходить, що водій постраждав через нас. Звичайно, всі йому дякували. Але немає жодної гарантії, що наступного разу він чи його колега, який працює на цьому чи іншому міжміському рейсі, не відмовить пасажирам у поїздці, якщо салон автобуса не буде забитий під зав'язку.

І знаєте, що? За великим рахунком, бізнесмена можна, якщо не пробачити, то десь і якось зрозуміти. Він також хоче заробити якнайбільше і якнайшвидше. І він бачить, що шахраї в період війни справді заробляють мільйони. Як мінімум - гривень, а як максимум - євро. Потрібно просто бути цинічним, як фігуранти горезвісних плівок Тимура Міндіча.

Або як керівники низки ТЦК, як багато депутатів Верховної Ради, як багато медпрацівників та співробітників соціальних служб, як деякі прикордонники. Йдеться про тих, хто гребе гроші лопатою, затримуючи, а потім випускаючи чоловіків призовного віку, хто виписує їм липові довідки про поганий стан здоров'я, хто допомагає залишити країну через лазівки на кордоні.

Корупціонером, казнокрадом, пройдисвітом в Україні бути не соромно. Бо риба гниє з голови. І це гниття видно усьому світу. Але той, хто очолює цей процес, продовжує відігравати найприбутковішу роль у своїй кар'єрі. Вона вже коштувала Україні втрачених земель та життів десятків, а може й сотень тисяч загиблих співгромадян.

Але акторові до цього немає жодного діла. Він не готовий різати курку, що несе золоті яйця. Проте готовий звинувачувати всіх і вся в тому, що Україна опинилася в такому трагічному стані. І цю манеру поведінки багато бачить і переймає. Зокрема - й бізнесмени, для яких важливіші не люди, а прибуток.

Про те, що буде завтра, коли війна закінчиться і доведеться відповідати за все, не замислюються ні актор, який вже більше семи років демонструє українцям кіно з собою в головній ролі, ні бізнесмен, який кричав сьогодні на водія, який "нахабно" посмів ввійти в становище людей, яким треба було дістатися Києва.

Оригінал