Путін отримав сигнал Китаю - Путін пішов на ескалацію

Схоже, Путін вваажає себе безсмертним. Так витерти ноги об сигнал Китаю про зупинку війни може або цілковито впевнений у своїй перемозі політик, або цілком божевільний кремлівський дід, в голові якого росіяни вже крокують Хрещатиком у переможному параді. Хай там як, але на переговори щодо миру найближчим часом розраховувати нічого. Тоді чого слід чекати з боку Москви?

Одним із найбільш обговорюваних дипломатичних сигналів останніх тижнів стала заява президента Казахстану Касим-Жомарта Токаєва про необхідність "заморозити" російсько-український конфлікт і повернутися до так званої "Стамбульської формули 2.0".

Ця пропозиція, що прозвучала на зустрічі з Володимиром Путіним, була подана як прагматичний шлях до миру, проте, як показує докладний аналіз, такі ініціативи не здатні змінити базову стратегію Кремля, а значить - не ведуть до реального завершення війни. Це відбувається насамперед тому, що сама "Стамбульська формула" не є нейтральною платформою для переговорів.

Адже вона сягає корінням у переговори весни 2022-го, коли РФ пропонувала Києву відмовитися від курсу на вступ до НАТО, закріпити нейтральний статус і фактично відкласти питання територій на невизначене майбутнє. Українська сторона ще тоді розцінила ці пропозиції як ультиматум, а зовсім не компроміс. Відтоді російська позиція принципово не змінилася: Москва, як і раніше, наполягає на визнанні "нових реалій", що означає фіксацію територіальних втрат України.

Проте Київ дипломатично відреагував на пропозицію лідера Казахстану заявою виконувача обов'язків глави МЗС Андрія Сибіги, який зазначив, що заклик до припинення війни є своєчасним і мудрим, але водночас підкреслив, що Росія відкидає будь-які реальні можливості для миру. Цей ключовий висновок підтвердили і слова прессекретаря російського президента Дмитра Пєскова - Москва знову пов'язала припинення війни з досягненням власних цілей, фактично виключивши можливість заморозки на умовах, для неї невигідних.

У цьому полягає головний структурний бар'єр для будь-яких посередницьких ініціатив. Росія розглядає війну не як кризу, яку необхідно терміново завершити, а як інструмент досягнення довгострокових геополітичних цілей. За таких обставин будь-які пропозиції, що навіть походять від союзників, не можуть змінити її стратегічну лінію.

При цьому показово, що Касим-Жомарт Токаєв, запропонувавши "заморозку" конфлікту, одночасно відмовився від ролі посередника, при цьому його аргументація - Росія "впорається сама" - виглядає більше дипломатичним жестом, ніж оцінкою ситуації. Таким чином, Астана демонструє обережну позицію: з одного боку, вона зацікавлена ​​у припиненні війни, але з іншого - не готова брати на себе відповідальність за процес.

Тим часом сам Казахстан, як союзник Росії з ОДКБ, ЄАЕС та інших інтеграційних структур, зазнає прямих економічних збитків через війну, і яскравий приклад - ситуація навколо Каспійського трубопровідного консорціуму, через який проходить близько 80% експорту казахстанської нафти. Будь-які перебої, пов'язані з військовою активністю, безпосередньо б'ють по бюджету країни. До цього варто додати і зростання нестабільності логістичних маршрутів, і зниження інвестиційної привабливості регіону. За такої картини стає абсолютно зрозуміло, чому Астана зацікавлена ​​у "заморожуванні".

І тут проявляється парадокс: незважаючи на шкоду, яку війна завдає і самій РФ, і її союзникам, Москва не демонструє готовності враховувати чиїсь інтереси. Більше того, посилення активізації бойових дій, включаючи удари по інфраструктурі, свідчить про протилежну тенденцію - ескалацію. І заяви Володимира Зеленського підтверджують цю оцінку. Так, згідно з даними української розвідки, Росія готується до подальшого розширення мобілізації, і навіть статистика втрат - понад 225 тисяч за неповні сім місяців - не зупиняє російську сторону, що говорить про її намір продовжувати конфлікт за будь-яку ціну.

У такому контексті будь-які посередницькі ініціативи виконують, скоріше, політико-дипломатичну функцію, але вони не здатні змінити поведінку ключового учасника конфлікту - Росії, з чого випливає, що Україні та її союзникам необхідно виходити зі сценарію продовження війни, а не її швидкого завершення.

При цьому, як свідчить практика останніх місяців, українські удари по інфраструктурі та обмеження логістичних можливостей Росії створюють для неї відчутні витрати. Виходячи з цього наочного висновку, можна зі стовідсотковою впевненістю стверджувати наступне: саме силовий та економічний тиск є єдиним фактором, здатним вплинути на плани Кремля, і підвищення градусу цього тиску може стати набагато ефективнішим інструментом, ніж будь-які дипломатичні формули.

Оригінал