Ненависть вбиває: хто денацифікує денацифікаторів?

Моторошне вбивство 10-річного школяра в російській школі сколихнуло мільйони людей. Дитину зарізав старший учень, на ґрунті міжнаціональної ненависті. Тієї ненависті, яку щодня з кожної праски пропагує російська влада. Всі, хто не росіянин - автоматично стає ворогом. Як із цим боротися?

Це трагедія, яку обговорюють і засуджують сотні мільйонів людей у ​​різних країнах світу. Вона сталася 16 грудня 2025 року в Успенській середній школі в селищі Горки-2 (Одінцовський міський округ, Підмосков'я) Там 10-річний хлопчик - Кобілджон Алієв, який навчався в 4 класі, загинув від ножових поранень. Нападник - підліток 15 років, учнень цієї школи - правоохоронці затримали на місці злочину. Слідство розглядає напад як замах із можливими ідеологічними мотивами - зокрема, неонацистськими та екстремістськими. Адже вбивця питав дітей про національність перед нападом.

Таджикистан різко відреагував, назвавши вбивство актом національної ненависті та викликавши російського посла для офіційної ноти протесту, вимагаючи об'єктивного й неупередженого розслідування. МЗС Таджикистану та інші відомства висловили співчуття сім'ї та стурбованість можливими наслідками для громадян Таджикистану й мігрантів у Росії.

Російське МЗС висловило співчуття з приводу трагедії і заявило про сприяння таджицькій стороні. І це стало ще одним прикладом лицемірства з російського боку. Тому що вбивство таджицького школяра у підмосковному Одинцово - це не "нещасний випадок", не "збій системи" та не ізольований акт підліткового насильства.

Перед нами - закономірний підсумок тієї атмосфери, яка роками формувалася в сучасній Росії та цілеспрямовано підживлювалася державою, офіційною пропагандою, телебаченням та масовою культурою. Дитина була убита в школі - у просторі, який за визначенням має бути максимально безпечним. І ця обставина лише наголошує: йдеться не про приватну трагедію, а про симптом глибокої суспільної хвороби.

Упродовж багатьох років російське керівництво методично впроваджує ідею етнічної винятковості. Концепція "захисту російського населення" використовується як універсальне виправдання для агресії, окупації та руйнування суверенних держав. Ця риторика подається як норма, як історична місія, як право сили.

Але ненависть, що експортується за межі країни, неминуче повертається усередину. Коли держава вчить, що одні народи "правильніші" за інші, що в когось є особливі права за фактом походження, це руйнує саму тканину суспільства. У такій системі будь-яка "неросійська" людина автоматично опиняється в зоні вразливості.

Російські федеральні телеканали та кінематограф давно перестали бути просто джерелами інформації чи мистецтва. Вони перетворилися на інструменти нормалізації національної та расової ворожості. Образи "чужих", "мігрантів", "не таких" систематично подаються як загроза, як кримінальний елемент, як щось другорядне. Коли такі установки роками транслюються з екранів, вони формують думку - зокрема, у дітей і підлітків.

Насильство у такому контексті перестає бути немислимим. Воно стає допустимим, а іноді й виправданим. Неможливо заперечувати та ігнорувати той факт, що значна частина російського населення в Росії суспільства або приймає, або мовчки схвалює ідею міфічної "переваги", що нав'язується зверху.

Мовчання в умовах інституціоналізованої ненависті - це форма співучасті. Коли дискримінація стає тлом повсякденності, коли ксенофобські висловлювання не викликають відторгнення, трагедії перестають бути несподіванкою. Вони стають питанням часу.

У результаті - сьогодні будь-яка людина неслов'янського походження, яка живе в Росії, фактично перебуває у зоні підвищеного ризику. І йдеться не лише про мігрантів. Ризик стосується дітей, студентів, робітників, підприємців - усіх, чия зовнішність, ім'я чи акцент можуть бути сприйняті як "чужі".

Вбивство 10-річного Кобілджона Алієва школярем в Одинцово - це попередження. Воно показує, до чого призводить багаторічна легалізація ненависті, коли держава відмовляється бути арбітром і сама стає джерелом агресії. І тут потрібні не слова, а дії.

Згадаймо, що термін "денацифікація" давно використовується російською пропагандою у збоченому та брехливому розумінні. Але якщо говорити всерйоз, то саме Росія сьогодні потребує глибокої денацифікації - не військової, а політичної, правової та гуманітарної.

Йдеться про важливість демонтажу ідеології етнічної винятковості, про припинення пропаганди ненависті, про міжнародну відповідальність за розпалювання ксенофобії та насильства. І це завдання не лише для самої Росії, а й для всього цивілізованого світу, який не може заплющувати очі на системні злочини, прикриті "традиційними цінностями" та імперськими міфами. Поки ця система існує, нові трагедії - лише питання часу. І кожна наступна убита у Росії не російська дитина - буде не випадковою жертвою, а черговим доказом того, що ненависть, перетворена на державну політику, завжди вбиває.

Оригінал