Виступ русинки в ООН: тисніть на Україну, тут притісняють наш "язик"

Проросійська сепаратистка чи наївна русинка зі Швейцарії? Габріела Дерепа позиціонує себе як історикиню та блогерку, хоча її наративи досить далекі від історії і близькі до методичок ФСБ. Дівчина виступила в ООН від імені нацменшини русинів і заявила, що в Україні говорити рідною мовою - це ризикувати життям. Ці сепаратистські ідеї радо підхопили росіяни, накручуючи їй шалені перегляди й монетизацію. То хто ж вона така, ця Габріела?

Нова хвиля піднесення русинського руху в Закарпатті піднялася після виступу Габріели Дерепи наприкінці листопада на 18-му форумі меншин ООН 2025 у Женеві. Там було 900 делегатів із десятків країн, зокрема, і з України. Основним меседжем, який Габріела прагнула донести до міжнародної спільноти на такому високому рівні, було отаке (подаю мовою оригіналу): "В інтернетї я выдила, як наш язык і наша иденита могут быти стигматизованы і маргіналізованы. Говорити публічно нашым материньскым языком перестало быти силов а стало ризиком. То, што зачало ся як онлайн-нападкы, переросло до реальных угроз. Люди з нашой комуніты, котри лем говорять своїм языком, суть обвиновачені в зраді державы, котру они самі считають своїм домом. Нині стою перед вами з простов просьбов: обы международна комуніта признала наше існування, нашу спадщину і наше право зберегати нашу идениту".

Перед цим у своєму короткому двохвилинному виступі красива і розумна дівчина із дипломом, як вона стверджує, історикині права одного із найпрестижніших європейських університетів, наголошує, що русинські національні меншини визнані у Польщі, Сербії, Словаччині та одному зі штатів США. А Україна цю національну меншину не визнає. Отже, суть звернення Габріели - це прохання до міжнародної спільноти тиснути на нашу державу, аби вона визнала "карпатських русинів" нацменшиною.

Після публікації виступу Габріели на своїй сторінці у ФБ та подання повного відео на Ютубі у Закарпатті піднялися дві хвилі інформаційного цунамі, готові знищити одна одну. З одного боку, політичні та аполітичні русини висловлюють захоплення "мужнім вчинком" і виступом дівчини на форумі ООН та називають її новою зіркою, новим ім'ям у русинському русі, а з другого - свідомі громадяни України звинувачують її у ретрансляції московських наративів та в антиукраїнській позиції.

У дискусію включилися офіцери ЗСУ, які побачили за спиною дівчини вуха російських спецслужб, до неї долучився навіть письменник Юрій Винничук, який добре розуміється на питаннях русинства. Окремі підписники Габрієли заявляють, що популярність її блогу зросла надзвичайно швидко, просто блискавично, і пояснюють це тим, що серед її фанів переважна більшість ботів та проросійськи налаштованих русинів. Саме це і викликає підозри.

Спробуємо розібратися, адже це питання надзвичайно важливе в контексті війни та міжнародної політики. Бо саме карту русинства намагалися розіграти московити у 2014 році, коли планували створити у нас Закарпатську народну республіку на зразок Донецької та Луганської. Отже, вигідно піднімати це питання саме нашим ворогам.

З публічних виступів показово простої, майже наївної дівчини випливає, що вона виступає як патріотка України і відмежовується від того-таки "політичного русинства" та від політики взагалі. Її наміри чисті і прозорі: вона висвітлює у своєму блозі окремі фрагменти історії Закарпаття, використовуючи архівні документи, як справжній правник. Але як вона їх трактує і наскільки глибокими є її знання? Тут виникає багато питань. Крім того, червоно-чорний прапор вона називає "нацистським" а Героя України Степана Бандеру ставить на одну шальку терезів із російським ідолом Леніним, що йде врозріз із українським патріотизмом і є ознакою українофобів. Та про все по порядку.

Перше. Русин, русич, руський - мають тисячолітню історію, яка починається з Русі (882 - 1240 роки). Її кордони проходили територією нинішніх Польщі, Словаччини та Угорщини. Територія нинішнього Закарпаття входила до складу Русі і ніякої Підкарпатської чи Закарпатської Русі тоді не існувало взагалі.

Історичні події розвивалися таким чином, що величезна територія Русі-України була поділена між іншими державами. Закарпаття, у силу географічного положення, було тривалий час відділеним від материнської землі. Саме тому у нас збереглася мова, максимально близька до мови, якою говорив Ярослав Мудрий чи Володимир Великий, та самоназва "русин". Про це написано багато наукових праць, зокрема, дослідження нашого земляка, академіка, визначного мовознавця Василя Німчука та вченого зі світовим іменем Любомира Белея.

Тоді ця мова називалася руською чи русинською, а тепер називається українською. Понад 90% наших "закарпатських" слів є українськими чи староукраїнськими, тобто руськими, русинськими. Інша частина - це впливи сусідніх країн, мадяризми, румунізми, чеські, німецькі, французькі та англійські запозичення. Блогерка, яка хоче популяризувати історію рідного краю, могла би про це знати. І про те, що Михайло Коцюбинський та Іван Франко називали себе русинськими письменниками, хоча не народилися і не працювали в Закарпатті.

Друге. Спекулювати на термінах "русин", "русинська мова" почали після 1991 року з подачі московитів та під їхнім чітким керівництвом. Саме тоді були створені товариства "Пудкарпатських русинів", які фінансувалися із Москви так само, як і УПЦ Московського патріархату. Маю дуже багато матеріалів про це, частково публікованих у пресі. Маю пряме зізнання у цьому так званого "прем'єрміністра Пудкарпатської Русі" Петра Гецка, який народився і виріс у сусідньому селі, а тепер переховується у Москві.

Метою сепаратистської політики "політичних русинів" та їхнього "общества" було прагнення протиставити та вороже налаштувати закарпатців проти всієї України, зокрема проти сусідів галичан. Особливу роль у цих процесах та добре оплачену агресію виявив письменник Іван Петровцій, який аж бризкав слиною від ненависті до галичан, звинувачуючи їх у всіх гріхах. За сепаратизм його виключили з Національної спілки письменників України. Але найбільший парадокс у тому, що більшість районів Львівської та Івано-Франківської областей говорять так само, як і закарпатці. Тобто, за сценарієм московитів, русини мали виступати проти русинів, українці - проти українців.

Третє. Наша материнська мова зазнала іншомовних впливів. Це природній процес. Та він залишається природнім до того часу, допоки мову не починають нищити, репресувати, штучно наближувати до іншої мови. Як це робили російські окупанти, знищуючи справжній український правопис, розстрілюючи його авторів та підтасовуючи мову під "язык".

Термін "русинський язык", яким оперує Габріела, з'явився теж після 1991 року. Після проголошення Незалежності "політичні русини" почали активно використовувати у нашій мові російські слова та вимовляти чисто русинські слова на московський манер. Наприклад: язык, вопрос, общество та інші… Тобто - наближати нашу мову до "языка", продовжуючи справу комуністів та московитів. Сама Габріела також послуговується такими словами, які є сфальшованими, змоскалізованими, запозиченими, а не русинськими. Бо так, як говорить і пише вона - у нас не говорять ніде і не говорили ніколи. Моя бабуся, яка померла у 1979 році, ще за совітів казала: "Язык у коровы. А у люди - бисіда!".

Четверте. Робити висновки та узагальнення на підставі публікацій в інтернеті, не знаючи справжнього життя у Закарпатті - щонайменше, непрофесійно. Заявляти на увесь світ, що розмовляти у нас материнською мовою ризиковано і це несе загрозу життю - злочинно. Це є не просто маячня - це повна брехня, як кажуть московити, "брєд сівой кобили". От за це справді можна подати на Габріелу до суду. Академік Василь Німчук усе життя говорив русинською мовою, досліджував діалекти так глибоко, що це дозволило йому багато років очолювати, бути директором Інститут української мови Національної академії наук України. У нас виходять книги на діалекті, маємо з десяток письменників, говоримо вдома всі на діалекті… Нікого у нас за мову не переслідують і не переслідували. Боролися з діалектами тільки у Совєцькому Союзі.

Звісно, наш діалект та народна культура і нематеріальна спадщина потребують більшого захисту та підтримки держави, але не шляхом виокремлення русинів та перетворення їх на окремий народ. Ми належимо до панівної нації в своїй державі і не хочемо бути у ній нацменшиною.

П'яте. Що таке делегація від Закарпаття? Дівчина, яка виросла та живе у Швейцарії, яка була у Закарпатті двічі, як зізнається сама - на вакації, разом зі своєю сестрою представляють себе делегацією від Закарпаття на форумі ООН. Їх із сестрою ніхто не обирав і не делегував повноваження представляти інтереси Закарпаття на форумі нацменшин. Люди, які видають себе за когось, ким вони не є, називаються самозванцями. А дії, вчинені такими людьми, кваліфікуються як афера.

Цілком імовірно, що спецслужби Росії використовують Габріелу для провадження своєї політики без її відома та без її згоди. Саме вони підключили до її аканту ботоферми та армію політичних русинів, саме вони зробили її популярною настільки блискавично. Вона ж є безперечно талановитою дівчиною і вміло використовує ситуацію на свою користь. Вона переконана, що її популярність - це результат її праці і обрання нею для висвітлення надзвичайно актуальної теми історії Закарпаття.

Невідомо, чи ФСБ платить Дерепі, але ця структура створила умови для того, щоб дівчина добре заробляла, розширивши штучно її аудиторію та використовуючи її наївність, недалекоглядність, поверхові знання історії та політичне невігластво. Адже, якщо ти живеш не в Україні, то розкручені аканти у Тік-Ток, на Ютубі та на Фейсбуку дають можливість дуже добре заробляти. У нас ці можливості суттєво обмежені.

ФСБ не пише їй виступи. Для того, щоб знайти матеріали в архівах та опрацювати їх, наприклад, для відео про "анексію Закарпаття Совєцьким Союзом", потрібен був щонайменше місяць. Габріела користується для цього штучним інтелектом, який виконує роботу за лічені хвилини. Саме у цьому ролику яскраво видно антисовєцьку позицію дівчини, що не є характерним для росіян, які обожнюють СРСР. Але ФСБ дуже подобається те, що із контексту цього матеріалу випливає, нібито Закарпаття ніколи не належало до України і що русини - це не українці, а окремий народ, який хоче бути нацменшиною у своїй рідній державі.

Gazeta.ua