Україна-Ізраїль: спільний ворог, критичний брак співпраці

Міністр закордонних справ Ізраїлю відвідав Київ, щоб обговорити питання протидії Ірану. Чому так пізно - на четвертому році повномасштабної війни? Адже ворог у нас спільний і можна було би сподіватися на постійну і всебічну співпрацю ще з перших днів. Чого боїться Єрусалим і які міркування перешкоджають Києву?

Під час зустрічі з представниками єврейської громади України міністр закордонних справ Ізраїлю Гідеон Саар згадав, що це його другий візит до Києва. Перший відбувся ще 1999 року - тоді він прибув у складі ізраїльської делегації разом із прем'єрміністром Біньяміном Нетаньягу, який зустрічався ще із президентом Леонідом Кучмою.

Цей спогад міг би залишитися просто сентиментальним - якби не контекст. Насправді це перший візит високопоставленого представника Ізраїлю до України з початку повномасштабної війни в лютому 2022 року. Лише зараз, через понад три роки після вторгнення, міністр закордонних справ Ізраїлю обговорює зі своїм українським колегою спільні стратегічні дії - проти Ірану.

Але тільки зараз. Хоча саме з перших місяців війни, коли в українському небі з'явилися іранські "шахеди", було очевидно, що Україна перетворюється для Ірану на полігон для відпрацювання майбутніх атак на Ізраїль.

Водночас - жодного слова про аналогічні дії проти Росії. Хоча жоден аналітик не має сумнівів: Росія - стратегічний союзник Ірану. Вона допомагає Тегерану триматися на плаву, координує військово-технічну співпрацю, підтримує проксі-угруповання на кшталт ХАМАС і "Хезболли", які загрожують існуванню Ізраїлю. Саме ці теми міг би підняти президент України, якби після 7 жовтня відвідав Ізраїль. Але цей візит так і не відбувся - не тільки тому, що в Києві побоювалися його наслідків, а й тому, що у Єрусалимі не надто його прагнули.

Парадокс полягає в тому, що дві держави - Україна та Ізраїль - які фактично стоять перед однаковою екзистенційною загрозою, досі не усвідомили спільність своїх викликів. Вони продовжують існувати в режимі обережної дипломатії, яка часто ґрунтується не на реаліях, а на старих страхах і штучних "червоних лініях". У Єрусалимі бояться викликати гнів Москви - хоча Росія давно обрала свій бік у близькосхідному конфлікті. У Києві досі вірять у важливість збереження хороших стосунків із країнами Глобального Півдня - хоча саме вони, своїм економічним партнерством із Росією, допомагають Кремлю продовжувати війну.

Насправді ні Україна, ні Ізраїль не мають жодних реальних причин обмежувати співпрацю між собою. Єдине, що їх стримує, - це непрофесійно вибудувані пріоритети й небажання визнати: світ змінився. І він вже ніколи не буде таким, як раніше.

Оригінал