США-Південний В'єтнам: історія дружби з трагічним фіналом
"Ми будемо поряд з вами стільки, скільки буде необхідно". Знайома фраза, чи не так? Такою була обіцянка адміністрації США Україні у лютому 2022. І те саме, тими ж словами - США обіцяли владі Південного В'єтнаму під час війни за незалежність. Однак - влада в Білому домі змінилася і військова допомога була припинена, а колишні в'єтнамські союзники і друзі - опинилися з ворогом сам на сам. Нічого не нагадує?
Сумна історія падіння Південного В'єтнаму, звичайно, не дуже схожа на нинішню велику російсько-українську війну. А проте вельми багато паралелей щодо того, як Штати кидають напризволяще своїх стратегічних союзників. І цинізм тодішнього радника президента США з нацбезпеки Генрі Кіссінджера нагадує цинізм спеціального посланника США на Близькому Сході (а віднедавна і спецпосланника до Путіна, без формального статусу) Віткоффа.
Кіссінджер - Ніксону, серпень 1972-го: "Якщо за рік або два роки Північ поглине Південь, у нас будуть усі підстави сказати, що це результат некомпетентності сайгонського уряду". Кіссінджер у жовтні 1972-го: "Це немислимо, щоб президент Ніксон залишився осторонь, якщо Північний В'єтнам відновить агресію... Сполучені Штати ніколи не пожертвують надійним другом".
Кіссінджер у листопаді 1968-го: "...народи світу дізнаються, що бути ворогом Америки, може, й небезпечно, але бути другом Америки - фатально". "Коли Тхієу (президент Південного В'єтнаму) нагадав його наступнику в Білому домі Джеральду Форду про обіцянки залишатися з Південним В'єтнамом "стільки, скільки буде потрібно", він почув у відповідь: "Шкода, але я не маю повноважень робити те, що робив президент Ніксон".
У той час, як ми боремося проти СРСР і Китаю, ми змушені випрошувати допомогу, як рибу на ринку
"21 квітня президент Тхієу пішов у відставку, перед тим у своїй прощальній промові звинувативши США у зраді: "Наш великий союзник і лідер вільного світу, Сполучені Штати, не дотримав свого слова. Це негуманно. Це безвідповідально. США не виконали своєї обіцянки боротися за свободу у війні, в якій самі втратили 50 тисяч своїх синів. У той час, як ми боремося проти СРСР і Китаю, ми змушені випрошувати допомогу, як рибу на ринку. Вас, американців, було 500 тисяч у В'єтнамі. Вас не перемогли, але ви тікали з поля бою...
Ніколи не міг подумати, що такий держсекретар, як Генрі Кіссінджер, підготує договір, який виявиться пасткою, що веде нас до смерті".
"Жінки за стінами голосили й плакали, - пише Терстон Кларк, історик і автор книги "Почесний вихід: як кілька відважних американців ризикнули всім, щоб врятувати наших в'єтнамських союзників наприкінці війни". - Деякі в істериці качалися по тротуару, вигукуючи імена американських військовослужбовців, бізнесменів і дипломатів, у яких вони служили клерками, водіями, кухарями, прибиральницями, охоронцями та перекладачами. Матері намагалися передати своїх немовлят морським піхотинцям... Деякі батьки вручали йому своїх дітей із записками, прикріпленими до одягу: "Мій син хоче бути лікарем" і "Моя донька дуже музична".
...мирна угода без реальних гарантій безпеки, навіть якщо вона містить 62 підписи держсекретаря США, не ставить крапку у війні, а лише відтерміновує катастрофічний фінал
"Досвід Сайгону доводить протилежне: мирна угода без реальних гарантій безпеки, навіть якщо вона містить 62 підписи держсекретаря США, не ставить крапку у війні, а лише відтерміновує катастрофічний фінал. А щодо "фатальної дружби", то старий удав Кіссінджер таки був непоганим прогнозистом: в'єтнамці, афганці і курди підтвердять".
Коментарі