"Вовина тисяча": український вибір між ЗСУ і ресторанами

Пам'ятаєте, який ажіотаж стояв у соцмережах щодо питання, брати чи не брати 1000 грн "єПідтримки"? Скільки було обурення цією подачкою та обіцянок задонатити всі кошти на підтримку Сил Оборони. Ну що ж - маємо результати. Виявляється, опція допомоги армії опинилася лише на 6-му місці. Куди ж насправді українці витратили "халявні" гроші?

Після вікопомної вже сварки в Овальному кабінеті Білого дому, співвласник "Monobank" Олег Гороховський оголосив збір грошей "на ядерку". Збір тривав добу, і вдалося накопичити близько 23 мільйонів гривень. Під фінал бізнесмен зізнався, що збір на відновлення ядерної програми - це жарт. Хоча пожертвувані мільйони, з його слів, будуть передані волонтерам на потреби фронту.

Саме той день, 28 лютого, був останнім, коли можна було подати заявку за державною програмою "єПідтримка". Кожен, хто мав бажання й можливості, міг претендувати на 1 тисячу гривень. У народі її охрестили "Вовиною тисячею" за аналогом відповідних "Юлиної тисячі та "Вітіної тисячі": адже цю саму суму в свої часи, умовно кажучи, роздавали відповідно Юлія Тимошенко на посаді прем`єрміністра і Віктор Янукович на посаді президента України.

Різниця між минулими і нинішніми державними мінігрантами є. Вона як у можливостях отримання, так і в сприйнятті. Зокрема, "Юлину" та "Вітіну" тисячі отримували всі без обмежень. Проте інші часи - інший курс долара. Тому за тогочасним еквівалентом - громадянам видавали на руки плюс-мінус $200. Нині це приблизно $24, бо триває масштабна війна.

Наступна відмінність: тоді йшлося про компенсації вкладів Ощадбанку СРСР. Тож люди йшли в ощадкаси з живими ощадними книжками й товклися в безкінечних чергах. Натомість "єПідтримок", читай - "Вовиних тисяч", було дві. Перша - так звана "ковідна", друга - "зимова", читай - енергетична. За замовчуванням, її давали з огляду на можливі відключення світла.

Проте в обох випадках це були не живі, а віртуальні гроші. А отже, їх не можна перевести в долари чи євро, сховати в банку чи під матрац або купити на всю тисячу ковбаси й горілки. Що робило державний грант обмежено доступним. Бо не всі, хто цих грошей потребував, мають гаджети, на які встановлюються "Дія", "Резерв+", банківські картки та інші блага нашої цифрової цивілізації. Серед них моя мама-пенсіонерка, мій менший брат та чимало їхніх знайомих. Переконаний, що кожен, хто це читає, має у своїх колах бодай одну таку людину. Хоча для окремих категорій громадян усе ж була можливість отримати допомогу через "Укрпошту", та їхній відсоток менший від загального: понад 10 мільйонів заявок.

Але до останньої, "Зимової єПідтримки", було особливе ставлення. Принаймні, в бульбашках соцмереж. Її охрестили подачкою, за яку влада купує собі рейтинги. Закликали не брати, а якщо брати - негайно жертвувати на ЗСУ. І навіть хвалилися скріншотами: дивіться, мовляв, ось куди пішла моя тисяча, робіть, як я. Тож складався цілком обгрунтований та реалістичний прогноз: закладені на "Вовину тисячу" мільярди гривень здебільшого переспрямуються на потреби Сил Оборони України. Влада петляє - народ учинить мудро. До речі, розробники цьогорічної підтримки зважили на подібні настрої і функцію передбачили. Можна було за хвилину після отримання грошей перерахувати їх повністю на один із запропонованих рахунків, або ж розділити між кількома. Все йшло або на ЗСУ, або на медицину, або ще на щось красиве й корисне.

Згадані вище підсумки виявилися передбаченими та бентежними водночас. Адже 4.9 мільярди гривень, або ж 57% від загальних витрат, пішла на оплату комунальних послуг. І то, любі друзі, на часткову оплату. Бо непросто знайти сьогодні тих, хто вкладеться в 1 тисячу, оплачуючи комуналку взимку. Платіжка за опалення не зменшується, як і за електрику.

У сухому залишку понад 5 мільйонів українців вирішили бодай частково, хай раз на рік, але витратити державний мінігрант навіть не на себе, а, по суті, на дах над власними головами. Чи треба закидати людям брак патріотизму та нелюбов до Батьківщини на тлі того, що "на ядерку" назбирали в рази й рази менше? Не певен. З оплатою комуналки Україні мала постійні й величезні проблеми протягом усього часу після відновлення Незалежності. І скільки за неї не плати, вона лишається збитковою - як, скажімо, метрополітен та інший муніципальний транспорт там, де він ще лишився. А отже, віддати мільярди не на ЗСУ, а за світло, газ, опалення та яке не яке прибирання прибудинкових територій - в принципі нормально в наших умовах.

Напружує інше: обіцяні в соцмережах перерахування на благодійність, зокрема на Збройні Сили, навіть не на другому, а на шостому (!) місці серед пріоритетів тих, хто подав заявку на тисячу гривень. На ці потреби надійшло, за офіційними даними, 202 мільйони гривень. За три місяці. Була можливість усе зважити та прийняти раціональне рішення. Так, на згадану "ядерку" в емоційному пориві українці зібрали 23 мільйони гривень за добу. Проте - тут увага! - "Монобанку" активно кидали власні кошти. Припускаю, не всякий розстався з цілою тисячею, й зрозуміло - вона зароблена. А "ядерка", будьмо відверті, нереальна.

Причому загадка не менша, ніж четверта позиція - ліки. Здавалося б, здоров`я, особливо нині, має бути на першому місці. Хай після даху над головою - але все ж таки. Проте після комуналки майже 2 мільярди пішли на оплату… мобільного зв`язку, припускаю, в комплекті з інтернетом. А третя позиція - заклади громадського харчування. Навтіь не супер- та мінімаркети: пішов до ресторану і проїв. Один раз наївся. Смачного.

І хоча люди витрачалися також на книжки, кіно й театр, все одно це в рази менше, ніж під час отримання "ковідної" тисячі. Чудово розумію: три роки великої війни внеси корективи в базові потреби цивільних українців. Та все ж непросто зрозуміти, чому під час війни важливіше раз на рік оплатити собі халявними грішми телефон і ресторан, аніж віддати ці гроші на ЗСУ й пишатися собою, заробивши "плюсик" у власну карму. Всі ці "ядерні" витрати виявилися по факту важливішими, ніж збір із дофаміновим ефектом на неіснуючу "ядерку".

Gazeta.ua