Європі загрожують українські ветерани - чи все-таки Росія?

Дивну заяву зробив польський президент - нібито після перемир'я Європу чекає погіршення криміногенної ситуації. Адже українські ветерани масово підуть у мафію. Чому? А чому українські громадяни дозволяють собі дедалі частіше виявляти зневагу до наших захисників? Так, Росія витрачає колосальні кошти на дискредитацію ЗСУ. Але ми, як суспільство, чому здебільшого не реагуємо на такі ганебні випадки? Хто нас поважатиме, якщо ми не маємо самоповаги?

Війна закінчиться - злочинність посилиться, причому міжнародна. Боятися слід українських ветеранів, вони погіршать криміногенну обстановку та даватимуть матеріал для кримінальної хроніки. Не бувально, але контекстуально - так висловився на початку лютого польський президент Анджей Дуда.

Розвиваючи цю думку, він заявив таке, що, як казала моя покійна бабуся, на голову не налазить. Зі слів пана Дуди, складеться ситуація, аналогічна тій, що мала місце в Росії на початку 1990-тих, коли лави бандитів поповнили ветерани радянсько-афганської війни. І буквальна цитата: "Згадайте часи, коли розпався Радянський Союз, і наскільки зріс рівень організованої злочинності в Західній Європі, а також у США".

Президент Польщі пропонує згадати певні часи - гаразд, згадаю. Де Західна Європа, а де "афганці", так досі називають ветеранів тієї десятирічної війни. Причому незалежно від походження. "Афганці" були і досі є серед російських, українських, білоруських, молдовських громадян. У тій війні, як у Другій світовій, воювали мешканці всіх 15-ти так званих "союзних" республік.

Наприкінці 1980-тих - початку 1990-тих тема інтегрованості "афганців" у організовану злочинність справді була мейнстримною, і давала сюжети для "перестроєчних" фільмів-бойовиків та серіалів. Зокрема, Афганістан пройшло чимало персонажів "Бандитського Петербургу", але раніше знімали кіно й про узбеків чи таджиків, котрі прийшли з Афгану й шукали справедливості, стаючи робінгудами.

Я не пам`ятаю експансії на Захід та за океан, до США, організованих злочинців, породжених війною в Афганістані. Зате в згаданих паном Дудою всує 1990-тих Захід остаточно визначився з дефініцією "російська мафія". Навіть не так, варто вжити оригінальну назву: "русская мафия". Вона не перекладається так само, як такі самі питомо російські слова "перестройка" і "водка".

Українську мафію як підрозділ етнічної злочинності придумав росіянин Олексій Балабанов для фільму "Брат 2". Прикладом тому, що подібне кримінальне утворення існувало лише в голові режисера, котрий сам пройшов Афганістан і розвинув тему в стрічці "Груз 200", є його цілковита відсутність у західних ЗМІ й західній же масовій культурі. Натомість є згадані вже російська, а також - чеченська, албанська, італійська мафії. Це не означає, що українці не задіяні в міжнародному кримінальному бізнесі. Але й не значить, що ветерани російсько-української війни подібні угрупування в якійсь перспективі створять. Ще й на міжнародному рівні.

"Українські воїни та ветерани є не загрозою, а фактором безпеки для України, Польщі та всієї Європи. Вони запорука вільного і стабільного європейського майбутнього", - відповіли Анджею Дуді в МЗС України. Очільник Польщі досі не надто розрізняє Україну та Росію, його світоглядне сприйняття залишається в 1990-х, і є менш помітним, проте прогнозованим.

Та є ще одне, актуальніше пояснення. Хай воно з української точки зору виглядає абсурдним, для Польщі та інших країн передусім Східної Європи цілком логічне. Адже в Україні тривалий час говорять, пишуть, прогнозують: щойно війна стане на якусь паузу і воєнний стан скасують, демобілізовані чоловіки масово рвонуть через кордони до своїх родин, котрі виїхали та пустили коріння в тій-таки Польщі від весни 2022 року. А ті жінки й діти, котрі з якихось причин не виїхали і дочекалися батька сімейства з війни, швиденько зберуться та виїдуть, аби більше ніколи не воювати. Бо абсолютно всі аналітики дають припиненню бойових дій від двох до п`яти років.

Таким чином, за логікою Анджея Дуди, в Польщі, а далі - в Західній Європі та навіть США опиняться, без перебільшення, сотні чоловіків, котрі страждають на синдром ПТСР. Або ж опанували себе, дали собі раду, проте все одно підуть найпростішим - з точки зору західного політика, - шляхом: почнуть створювати організовані злочинні угруповання. Тобто, зараз у Європі та Америці лад і спокій. Допоки в Україні війна, за власну безпеку можна не хвилюватися. Щойно війна на паузі - європейській безпеці гаплик від навали українських ветеранів.

Зі страхів не лише пана Дуди, а й загалом європейських політиків, тамтешніх лідерів думок та загалом пересічних громадян можна було б кепкувати. Аби не одна прикра обставина: всередині країни до ветеранів формується точно таке саме ставлення. Я б не сказав, що страхи виникли на рівному місці й без впливу російської агентури й власних корисних ідіотів. Про агентуру не конспірологія, не перебільшення. Серія вибухів біля ТЦК в різних місцях, щоденні запобігання терактам та затримання причетних тому підтвердження. Але ж є ще перелякані громадяни, які в кожній людині в пікселі, чоловік то чи жінка, молодого віку чи солідного, бачать загрозу особисто для себе.

Військовим бояться здавати квартири. Їх дедалі частіше безкарно виганяють із кафе, ресторанів. Їм не раді загалом у публічних місцях. Побачивши військового, чоловіки призовного віку відвертаються чи навіть переходять на інший бік вулиці, вбачаючи в кожному працівника ТЦК. Захисники України поступово в очах певного суспільного прошарку, який доволі великий, зробилися ворогами. Ще раз: не російські окупанти, мародери, гвалтівники та вбивці. А співгромадяни, котрі боронять свою ж державу та жертвують власними життям, здоров`ям, добробутом.

Подібне ставлення до учасників бойових дій дедалі частіше проявляється в соцмережах, яким значна кількість українців довіряє більше, ніж верифікованим ЗМІ. Персонажі, котрі дозволяють собі гнобити своїх же захисників, лишаються безкарними. Повз увагу Заходу ця тенденція не проходить. Тож маю обгрунтовану підозру щодо природи страхів Анджея Дуди та його європейських колег. Чи можна спробувати змінити це? Треба. І найперше - виявляти до ветеранів значно більше поваги, зокрема й публічної. Та карати бодай адміністративно всякого, хто дозволяє собі знецінити українського військового. До нас ставляться так, як ми ставимося до себе, ніколи не навпаки.

Gazeta.ua