Все буде Дюна? Зеленський закинув Трампу вудку корисних копалин

У плані миру президента Зеленського з'явився пункт про видобуток рідкісноземельних металів, 70% ринку яких нині контролює Китай, а от Україна - наразі не має потужностей на їхню розробку. Але чи не втратимо ми у підсумку значно більше, аніж отримаємо?

Напишу про рідкісноземельні метали. В принципі, я так часто писав про те, що це станеться, що коли воно сталося, навіть якось нудно коментувати. Але тема важлива, тому геть нудьгу.

Після війни ми матимемо плавне заміщення олігархічних ФПГ на міжнародні ТНК (транснаціональні компанії). Теж три літери, але різниця така, як між словом "мир" та іншим відомим словом на три літери. У сфері контролю над експортом зерна - таке заміщення вже відбувається. На черзі - контроль над корисними копалинами.

На світ чекає "велика торговельна війна", і одна з битв розгориться за "постачання спецій", як у Дюні. Тільки замість "спецій" - рідкісноземельні метали. Справа в тому, що це саме той сировинний сегмент, яким Китай може боляче вдарити по США у відповідь на введення імпортних мит на китайські товари. Китай контролює приблизно 70% світового видобутку рідкозему, від якого залежать високотехнологічні галузі економіки, особливо у рамках шостого технологічного переходу.

Тому наші ресурси видобуватимуть ТНК як "спеції" на Дюні. І тут є як позитивні, так і негативні моменти. Із позитивного - ТНК використовують нові технології видобутку, яких ми не маємо, і самі добувати цей ресурс ми не можемо.

Але є багато мінусів. Якщо цей ресурс віддадуть за рахунок наданої нам допомоги, він уже не наш. Отже, ми не зможемо висувати вимоги до інвесторів щодо розвитку в Україні переробних кластерів на цій сировині. І їх не буде. Мінус - робочі місця та додаткова вартість національного продукту. Привіт, посилення сировинного характеру української економіки.

Крім того, видобуток рідкозему потребує багато водних ресурсів, забруднює екологію і навіть може підвищувати радіаційний фон. Терпіти таке для розвитку своєї промисловості - це одне. А бути сировинним придатком - зовсім інше. У першому випадку прибуток від переробки сировини залишається в країні у вигляді податків, доданої вартості та інвестицій, у другому - все присвоюється ТНК і виводиться з країни.

Звичайно, можна сподіватися, що у нас залишається інструмент у вигляді експортного мита та ренти за видобуток природних ресурсів. Але не будьмо наївними. Хто в нас наважиться запровадити мито та високу ренту проти ТНК? Тим більше, американських. Подивіться зараз на Колумбію та Панаму - і все зрозумієте. Часи націоналізації видобувних галузей молодими державами залишилися у 20 столітті.

Це тоді на хвилі антиколоніалізму таке було модно. Наразі процеси контролю за природними ресурсами здійснюються за допомогою "мертвої хватки", як у пітбуля. Спроби вирвати у нього "кістку" його тільки розлютять.

Оригінал