"Українська хвиля" добігає кінця. Розходимося шукати компроміси?

Що спільного між демаршем Кадочнікової і російськомовними мажорами, які топтали український прапор на Хрещатику? Всі ці ждуни усвідомлюють, що влада готується до перемовин. А значить - на черзі компроміси з Кремлем і мовне питання знову перейде в площину "какая разніца". Як цьому протистояти?

Продовжуючи тему "Я рускій": читаю в постах і коментах, що забагато чують російської мови останні півроку в Києві. Багато молоді говорить російською: оці всі скандали з підлітками, з москвичкою Кадочніковою з "Театру російської драми" (її як увіпхали колись ідеологічно правильною Марічкою в "Тіні забутих предків", так і застрягла з 1960-х в ненависній їй "провінції"; залишалась єдиною актрисою театру, якій можна грати російською мовою). Нагадаю, "актриса больших и малых театров" Кадочнікова на врученні премії Параджанова видала, що "має право говорити хоч англійською мовою", чим викликала оплески в залі...

Знаєте, коли три роки тому, в перші пів року Великої війни, всі почали так замилувано зітхати "от зараз всюди зазвучить українська мова, поборемо корупцію, всі ми станемо іншим, бо ж війна!", - я вже тоді казав, що ці всі райдужні очікування цілковито невиправдані. Війна не міняє людей - просто робить окремі риси контрастнішими. А так хто яким був, таким і лишився. Теперішні реалії підтверджують, що моя оцінка була правильною, хоч і прикрою.

А молодь... Вона прекрасно відчуває серйозну фальш в усьому цьому "екранному парадному патріотизмі". Бо чує вище керівництво країни, яке лається російським матом. Бо бачить на ТБ "офіційну естраду" - яка просто трохи не через Ґуґл перегнала на державну мову свої пісеньки, і тим вважає, що виконала обов'язок публічного патріота. Який там "катарсис", які "глибокі внутрішні зміни через переживання і зіткнення зі смертю"?!

Молодь розуміє, що за цією демонстративною "українізацією" не стоїть нічого, крім вигоди. Тому переходити самим на українську приводів нема, і навіть соромно долучитись до такого тренду. Ну а ті, хто ніколи і не був україномовним і українокультурним, вже відчули (напередодні перемир'я і очікуваних компромісів з Кремлем), що оця українська хвиля вже сходить на ніц. Можна розслабитись, скоро все повернеться до довоєнних звичних норм.

От тому я певен, що оці всі сили "ми маємо жити з Росією так чи інакше поряд, вони завжди будуть нашими сусідами, маємо шукати точки дотику"... Умовна українська "Грузинська мрія", простіше кажучи. От всі вони мають серйозні шанси отримати на виборах не менше 20%.

А оскільки ЗМІ у нас точно не незалежні, то зараз з'явиться "зворотний позитивний зв'язок": власники знають, що відповідна соціальна ніша є, попит є - тож і російськомовного, російськокультурного контенту скоро стане помітно більше. Під вивіскою "підготовки до мирних компромісів і повоєнного співжиття".

Оригінал