Справедлива мобілізація? Завжди будуть невдоволені, навіть лотереєю

Мобілізація як лотерея - видається досить прозорим способом поповнення війська. Однак досвід США свідчить - не все так непередбачувано, як би хотілося. Тож яка альтернатива?

Невелика історична довідка щодо питання справедливої мобілізації: навіть розвинені демократії і багаті держави стикаються з відчутними проблемами, коли потребують скільки-небудь масової мобілізації.

Всього пів століття тому проти несправедливого, надмірного призову бунтували чоловіки призовного віку і батьки юнаків у США - вони протестували проти мобілізації на В'єтнамську війну. Президент Ніксон спробував знайти справедливий варіант - відродити практику часів 2СВ, призовну лотерею. Але і це не зняло напруження вповні. В американській пресі проблемам, з якими колись зіткнулась американська адміністрація через спробу зробити призов випадковим, а тому справедливим, нещодавно присвятили великий матеріал.

"Окрім самої війни, об'єктом для критики влади виступала непрозора система мобілізації: повноваження отримували регіональні комісії, складені з членів місцевої спільноти. Домогтися неупередженого "драфту" в таких умовах ставало практично неможливо - насамперед повістки отримували вихідці з неблагополучних сімей та нижчих верств, ...а також ті, кому не вистачало грошей чи впливу, аби "домовитись". Представників еліти мобілізація, навпаки, майже не торкалась".

Звісно, це зумовлювало невдоволення виборців президентом. Ніксон розраховував поверненням до практики лотереї поліпшити свій рейтинг. Стати таким собі "обстоювачем справедливості для простих американців". Виступаючи перед Конгресом у травні 1969-го, він запропонував внести до закону про мобілізацію дві зміни.

1. Призивати не цивільних, які вже досягли верхньої планки призовного віку, а тих, кому щойно виповнилося 19.

2. Визначати порядок призову за допомогою армійської лотереї, яка в країні не проводилася з 1942-го. Законодавці схвалили обидві пропозиції.

Ніксон підписав оновлену версію закону про мобілізацію 26 листопада 1969-го - за кілька днів до початку армійської лотереї в грудні. Дню народження кожного придатного до служби юнака 19 (в перший рік - 19-26) років лотереєю присвоювався певний номер - від 1 до 365 чи 366. Тих, кому випадали маленькі номери, мобілізували в першу чергу. Якщо до кінця року чиясь дата народження не випадала, військова обов'язок знімався: далі юнаки могли вести нормальне життя і не боятись, що їх потягнуть воювати.

1 грудня 1969-го запланований за програмою серіал "Мейберрі" на каналі CBS скасували. Замість нього почалася трансляція лотереї зі штаб-квартири Системи військового обліку у Вашингтоні. Військові та політичні функціонери у прямому ефірі вирішували долі 1 893 651 чоловіків у віці від 19 до 26 років (тих, кому не потрібна відстрочка і хто народився з 1944-го по 1950-й. Наступного року у лотереї брали участь лише призовники 1951 року народження, потім - 1952-го та далі за списком).

366 лотерейних капсул висипали у прозору тару, встановлену на звичайний бібліотечний стілець. Усередині кожної капсули був папірець із датою. Ті, чиї дні народження дістали першими, підлягали заклику раніше за інших. Нещасливою датою під №1 виявилося 14 вересня. №2 стало 24 квітня, №3 - 30 грудня. Процедура тривала, поки що черга призову не визначили для кожного дня у році.

Що цікаво, купа протестів і навіть судових позовів потім трапились, бо капсули "не перемішали" ні механізмом, ні рукою. Нібито їх вкидали в порядку від перших до останніх днів року, тому витягались капсули згори, з осінніх і зимових дат. Хтось навіть математичну модель розробив на доказ того, що юнаки з днями народження в січні-березні мали мінімум шансів отримати початкові номери в лотереї (тобто, бути призваними в перших лавах).

Майбутній президент Білл Клінтон уникнув призову завдяки №311 (як і майбутній віце-президент Ден Куейл із №210). Онук Дуайта Ейзенгавера і чоловік дочки Ніксона Девід Ейзенгавер опинився під №10, але відслужив три роки на військовому судні у Середземному морі та до В'єтнаму не потрапив.

У тих, чиїм датам народження привласнили маленькі номери, залишалося кілька варіантів, як діяти далі: дочекатися призову на військову службу з ймовірністю відправки у зону бойових дій, зголоситись добровольцем в національну гвардію чи спеціалізований підрозділ (і найпевніше уникнути відправки до В'єтнаму), постаратись отримати офіційне відстрочення. Або просто ухилитись від служби через втечу за кордон (чи сховатись десь у США).

У підсумку система нібито справедливого, бо цілковито випадкового, відбору мобілізованих - все одно провалилась і за три роки Білому дому довелось перейти на контрактний спосіб наповнення війська: адже юнаки і батьки і за лотереї все одно протестували. Бо сприймали мобілізацію як однозначний смертний вирок.

І не варто забувати: в США 1970-х виборці протестували, бо їх мобілізували на війну "десь на іншому континенті невідомо за що". Нерозуміння цілей стало однією з найсерйозніших причин невдоволення і протестів. Мабуть, навіть більшою, ніж несправедливість відбору.

Оригінал