Книжки "єдності" від Мінкульту, що розсварили видавничий ринок
Єдність - понад усе. Що ховається за цим гаслом? Наприклад, книговидавнича програма від Міністерства культури, на яку йдуть мільйони гривень. Однак мало хто про неї знає, а 90% уже виданих "книжок єдності" - припадають на складах пилом. Чому?
"Пишаюся кожною книгою, до видання якої був хоча би трохи причетний, в рамках програми "Книга для зміцнення національної єдності" Міністерства культури та стратегічних комунікацій України", - написав на своїй сторінці у Facebook Ігор Степурін, голова Благодійного фонду "Бібліотечна країна", виконавчий директор Української Асоціації видавців та книгорозповсюджувачів, видавець, засновник і директор із проєктів видавництва "Саміт-Книга".
У коментарях CEO та співвласниця видавництва "VIVAT!" Юлія Орлова написала: "Я б також хотіла пишатися, але навіть не знала про цю програму. Ігоре, чи не здається вам, що ви, маючи обов`язки виконавчого директора УАВК, мали б розповісти всім видавцям про цю програму?"
І долучився журналіст Олег Онисько, давши посилання на публцкацію про аудиторську перевірку державного підприємства "Центр захисту інформаційного простору України", яке займається чи мало б займатися розповсюдженням згаданих книжок. Згідно з публікацією, основна претензія аудиторів стосується саме розповсюдження. Адже значна частина накладів просто залишається на складах - у деяких випадках до 90%. В результаті аудитори роблять закономірний висновок про доцільність такої програми. "Низький відсоток розповсюдження виданих книг вказує на відсутність необхідності у їх виданні, недосягнення мети щодо поширення інформаційного продукту", - йдеться у звіті Держаудитслужби.
...книжки, на які витрачаються мільйони державних коштів, по факту нікому не потрібні... А непотрібні вони, своєю чергою, тому, що читач не має попиту на книжки пафосного ура-патріотичного змісту
У перекладі з бюрократичної, книжки, на які витрачаються мільйони державних коштів, по факту нікому не потрібні. Принаймні, оприлюднену інформацію в "Центрі захисту інформаційного простору України" офіційно не спростували. А непотрібні вони, своєю чергою, тому, що читач не має попиту на книжки пафосного ура-патріотичного змісту. Саме такою бачать у Мінкульті книгу для зміцнення національної єдності. І попри фінансування здебільшого книжкового неліквіду, Мінкульт не має наміру відмовлятися від програми "Книга для зміцнення національної єдності" - вже оголошено новий конкурс.
Багатьох видавців я знаю давно і особисто. З усіма в мене рівні людські і майже з усіма - рівні партнерські стосунки. Тому дозволю собі стати на позицію видавців: так, відповідальна держава зобов`язана підтримувати розвиток усіх сегментів культури, включно зі справою видавництва й розповсюдження книжок. Особливо - під час війни. Але відповідальність повинна бути значно ширшою. А саме: держава як замовник контенту мусить орієнтуватися передусім на читацький запит та попит.
Бо в іншому випадку оголошення конкурсу спеціально "під єдність" і провокує галузеві скандали. Котрі часом виходять за межі галузі й починається звинувачення когось у корупції на закупівлях. Хтось, що називається, "сів на тему".
...єдиний справедливий принцип розподілу державних грошей на підтримку чогось, від оборонних до культурних проєктів - чесна здорова конкуренція
Але хочете з цього приводу прикру правду? Той видавець, котрий звинувачує колегу в "сіданні на тему", здебільшого сам не проти опинитися на місці критикованого. Автори, які закидають колегам, що, мовляв, їхні книжки закуповуть за правилами "схематозу", здебільшого теж хочуть у таку схему потрапити. Тоді як єдиний справедливий принцип розподілу державних грошей на підтримку чогось, від оборонних до культурних проєктів - чесна здорова конкуренція.
Мінкульт оцим своїм формулюванням "Книга для зміцнення національної єдності" не лишає видавцям іншого виходу та вибору, як робити книжки "під програму". Хоча під читача, без лапок, виробляти книжки значно вдячніше. Тим більше, що саме зараз, у часи великої війни Росії з нами, видавнича галузь динамічно й позитивно розвивається. Є в цьому й певний "темний бік": видавці задля розширенння пропозиції почали видавати авторів, яких за інших обставин не видавали б ніколи. Через відверту слабкість, посередність текстів. Проте тут же даю й гарну новину: згадані автори вигідно відтіняють більш вправних, майстрових колег. Отже, тих, хто пише краще, тепер помічають ще швидше.
...коли йдеться про створення чогось патріотичного "під замовлення", на потребу й злобу дня, ще й гарантовано оплачувану потребу, вже скоро як три роки вживають термін "байрактарщина"
А з цього витікає наступне, не менш важливе: в Україні не пишуть і не видають книжок, котрі послаблюють національну єдність. Не створюють не патріотичних книжок, фільмів, пісень, вистав, загалом проєктів. Слова "патріотизм" і "єдність" мають чіткі лексичні значення. Проте, коли йдеться про створення чогось патріотичного "під замовлення", на потребу й злобу дня, ще й гарантовано оплачувану потребу, вже скоро як три роки вживають термін "байрактарщина". Що означає - паразитування на темах сучасної російсько-країнської війни з метою особистих вигод у формах популярності чи фінансів. І паразитують на цьому не видавці. Адже ініціатива йде згори, тобто, з Мінкульту.
Мала би працювати й реалізовуватися ініціатива: з популяризації читання, закупівлі для бібліотек книжок, котрі мають читацький попит та підтримка нових перспективних митців. Звісно, на конкурсній основі. Проте ініціатива тут йде знизу. А Мінкульт, маючи на такі проєкти певні державні кошти, їх справедливо підтримує. І національну єдність цілком можуть зміцнювати книжки й автори, котрі вже відомі, здобули визнання в різних аудиторіях. Натомість - пропонується створювати непопулярну, зате на сто відсотків правильну книжку. За що ще й заплатять - і потім вона (не)благополучно заляже десь на складах. Тобто, проведена робота виявляється по факту нікому не потрібною. Дарма, що витрачено чимало часу, котрий міг би з більшим успіхом піти на більш вдячну в читачів справу.
Коментарі