Ненароджені, невисловлені, непочуті. Про кого писав Шевченко
Які пласти буття мислителів, музикантів, художників ми втрачаємо із кожним життям? Скількох ми вже втратили - під час голодоморів та репресій? Можливих дітей наших полеглих захисників - у яких цифрах можна облікувати ці непоправні втрати?
Коли ми говоримо про Голодомор, ми говоримо не лише про вбитих, а й про ненароджених.
Коли ми говоримо про розстріляні Відродження (у множині), ми говоримо не тільки про тих, кого розстріляли чи вбили в таборах, а й ненароджених. І про невисловлених. Про недоговорені думки, ненаписані тексти. Про можливих дітей і можливих учнів, яким сказали назавжди: ні-ні, тепер ти мусиш мовчати. Про тих, кого змусили замовкнути.
Коли ми говоримо про цю війну, ми говоримо про, можливо, мільйони ненароджених. Про те, що ще могли створити ті, хто загинув, і ті, хто через ці загибелі не народився. Це цілі шахти і пласти буття, вглиб і вглиб, які не змогли відбутися.
"Ненарожденні" - важливе поняття української культури. Недарма воно звучить у Шевченка. Ненарожденні - це необовʼязково ті, хто колись ще народиться. Можливо вже не народяться ніколи. Їхні життя ампутовані
"Ненарожденні" - важливе поняття української культури. Недарма воно звучить у Шевченка. Ненарожденні - це необовʼязково ті, хто колись ще народиться. Можливо вже не народяться ніколи. Їхні життя ампутовані. Але вони мають голос.
Вони говорять самою своєю неможливістю говорити.
Коментарі