Ненароджені, невисловлені, непочуті. Про кого писав Шевченко

Які пласти буття мислителів, музикантів, художників ми втрачаємо із кожним життям? Скількох ми вже втратили - під час голодоморів та репресій? Можливих дітей наших полеглих захисників - у яких цифрах можна облікувати ці непоправні втрати?

Коли ми говоримо про Голодомор, ми говоримо не лише про вбитих, а й про ненароджених.

Коли ми говоримо про розстріляні Відродження (у множині), ми говоримо не тільки про тих, кого розстріляли чи вбили в таборах, а й ненароджених. І про невисловлених. Про недоговорені думки, ненаписані тексти. Про можливих дітей і можливих учнів, яким сказали назавжди: ні-ні, тепер ти мусиш мовчати. Про тих, кого змусили замовкнути.

Коли ми говоримо про цю війну, ми говоримо про, можливо, мільйони ненароджених. Про те, що ще могли створити ті, хто загинув, і ті, хто через ці загибелі не народився. Це цілі шахти і пласти буття, вглиб і вглиб, які не змогли відбутися.

"Ненарожденні" - важливе поняття української культури. Недарма воно звучить у Шевченка. Ненарожденні - це необовʼязково ті, хто колись ще народиться. Можливо вже не народяться ніколи. Їхні життя ампутовані

"Ненарожденні" - важливе поняття української культури. Недарма воно звучить у Шевченка. Ненарожденні - це необовʼязково ті, хто колись ще народиться. Можливо вже не народяться ніколи. Їхні життя ампутовані. Але вони мають голос.

Вони говорять самою своєю неможливістю говорити.

Оригінал

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі