Силовий шантаж Росії перемагає нерішучість демократій

Світ поляризувався через війну в Україні. Автократії почали об'єднуватися і підтримувати одна одну, нарощувати сили. А що демократії? Вони постійно бояться: заходити за російські червоні лінії, розгнівати Путіна чи посилити ескалацію. Це почуття самозбереження - чи вже самогубство?

Як автократії використовують нерішучість демократій? Почула таку характеристику війни, закономірну: російський силовий шантаж проти політичної волі Заходу.

На третьому році російської війни проти України дійсно стає більше глобальних обрисів, проявів і контекстів війни проти України, один із яких - протистояння автократій та демократій.

Це проявляється не лише у альянсах автократій, які виникають у різних регіонах з метою посилення військового шантажу, а й у протистоянні на рівні систем загалом, та й на рівні лідерів також, яке, власне, і показує причини того, чому демократичний світ свого часу пропустив ризик війни.

Здавалося б, Захід, із сучасною економікою та стратегічними перевагами - а не може зупинити агресію Росії з її сировинною економікою та архаїчним баченням світу. І на наших очах, поки на Заході старанно бояться вийти за власні "червоні лінії" - зокрема, дії та рішення, які трактувалися б як участь країн НАТО у війні, Росія і далі глобалізує війну, вже напряму і відкрито. Маю на увазі залучення військових на фронт із Північної Кореї. Тим самим, автоматично формуючи напруження і в Азійсько-Тихоокеанському регіоні.

Або візьмемо Грузію та Молдову (маю на увазі вибори), події у яких показують, що ставка авторитарних режимів на такі методи, як сила, шантаж, гібридність, мають на меті переграти Захід у часі. Для таких методів не треба правил, процедур, підтримки суспільства, цінностей. Власне, за рахунок цього Кремль і розраховує на те, що йому вдасться "пересидіти" Захід. Плюс використовуючи міжнародне право, яке інколи не працює, а загалом - реагує повільно.

Зрозуміло, що демократії, які як система орієнтовані на те, щоб представляти інтереси якомога більшої кількості соціальних груп, не можуть діяти, не враховуючи суспільний консенсус, правила та процедури. Що автоматично означає, що в часи турбулентності демократії повільніше перебудовуються, ніж автократії. У той же час, від тих, хто приймає політичні рішення (і це уже питання політичної волі та рішучості), особливо у питаннях безпеки, залежать формування тенденцій і підходів і на рівні суспільств. Часто пишу, що ця війна не лише про традиційні (за Клаузевіцем) стратегію, тактику. І не лише про логістику як поняття уже із сучасних війн. А й про таймінг, часові рамки рішень/дій, які можуть або посилити, або нівелювати усі три складові. Як приклад: мала Україна можливості і ресурси діяти у Чорному морі, є результат - російський флот втратив домінування. Але по іншим напрямкам Захід більше нерішучий.

Хоча підхід на "довгу війну" та "допомогу Україні як завгодно довго" замість "допомоги для досягнення справедливого миру", дає шанс Росії "пересидіти" себе. Кремль ні у кого не запитує і не зважає ні на чию думку в питанні залучення північнокорейських військових. Натомість - на Заході бояться навіть розмістити системи ПВО на своїх східних та південних флангах, коли Росія неодноразово уже порушувала повітряний простір країн НАТО, бо у Кремлі тут же попереджають, що це вважатиметься участю у війні.

Хочу навести таку цифру. Після Другої світової війни у світі сформувався тренд на зростання демократій. Є цифра: з 12 повноцінних демократій станом на 1945 рік до 44 - у 1972-му, 72 - у 1993-му, 117 - у 21 столітті.

Це я до того, що не хотілося б, щоб у 21 столітті, через російську війну (гарячу та гібридну), а разом із нею і обвалом міжнародної системи правил як такої, ми мали б зворотній процес, у бік посилення автократій. Або світ зупинить війну і весь цей автократичний угар із подальшим гібридним інструментарієм, коли генсек ООН мило позує на подіях, організованих російською владою. Або - війна і далі руйнуватиме не лише країни, а й демократичні системи (і внутрішні, і міжнародні) як такі.

Gazeta.ua