Радянські директиви від МОН України: шантаж і позбавлення освіти

Від 1 вересня українські студенти у кількох країнах Європи не матимуть права на безкоштовну вищу освіту. Адже про це попросив міністр освіти України. Навіщо - знаючи, наскільки небезпечно вчитися в Украні?

Були часи, коли Стівен Кінг працював учителем літератури в школі та ледве зводив кінці з кінцями. Трошки допомагали публікації горор-оповідань у журналах відповідного профілю. Так 1974 року світ побачив невеликого обсягу текст під назвою "Іноді вони повертаються". За сюжетом, юний Джим Норман разом із батьками залишив рідне місто, бо воно зробилося небезпечним для життя. Коли він виріс та обзавівся власною родиною, вирішив повернутися - йому здавалося, що небезпечних негідників знищено фізично й загроза минула. Проте з поверненням Джима повернулися й моторошні привиди минулого.

Однойменний фільм вийшов на екрани 1991 року. Фінал змінили, Джим здолав привидів, Зло зникло, він лишився жити в рідних краях. Але оповідання мало зовсім інший фінал: Джим, втративши частину родини, знову залишив малу батьківщину. Хоча на позір явної загрози не існувало. Швидше, це були наслідки дитячої травми, більше можуть пояснити фахові психіатри. Проте для загального розуміння досить того, що дитячі страхи змушують триматися далі від місця, де вони пережиті.

До такої аналогії змусило вдатися нещодавнє прохання очільника МОН України Оксена Лісового надалі не надавати допомоги українським студентам, котрі навчаються за кордоном. Що мається на увазі під допомогою? Найперше - відрізати можливість здобувати вищу освіту безкоштовно. Аби не витрачати час на пояснення, де і як за межами України працює система вищої освіти, обмежусь зрозумілим тлумаченням: право не платити за навчання отримали молоді українці, котрих із рідних домівок вигнала масштабна російська агресія.

Це була одночасно гуманітарна акція, соціальний проєкт та пакетна складова загальної допомоги біженцям. Але цьогоріч вікно можливостей зачиняється. Зокрема, в Литві, одній із найдружніших нам держав. Тамтешнє Міністерство освіти пояснює: студенти, які вже навчаються, зможуть далі здобувати освіту безкоштовно. Але з вересня ця схема не буде доступна для нових студентів з України. "Це бажання української сторони, відповідь на потреби української держави, у співпраці та без заохочення відтоку мізків з України. В Україні є вищі навчальні заклади, і на цей момент немає необхідності переводити навчання в інше місце", - заявили в міністерстві.

Подібні пояснення за бажанням можна процитувати і від імені речників освітян інших європейських країн. Проте немає сенсу, суть лишається. МОН України в особі пана Лісового не бачить іншого способу припинити відтік мізків із воюючої країни, окрім як просити закрити можливості безкоштовного навчання. Лишається знайти ту людину, котра аргументовано, математично доведе: щойно "шара" вилетить у кватирку - студенти повернуться додому. В країну, де навіть неефективне - доведено ковідним карантином! - онлайн-навчання неможливе через вимкнення електрики. Де процес переривають перманентні повітряні тривоги. Де російські ракети влучають у будівлі ВНЗ, як це було з "бойчуківською" Академією, або ж через обстріли аудиторії стають непридатними для навчання, як це вже було в жовтому корпусі університету імені Шевченка.

Чи винен у цьому особисто Оксен Лісовий? Аж ніяк! Його призначення замість скандального Сергія Шкарлета, на репутації якого реально не було, де ставити пробу, освітянською спільнотою віталося. На Лісового, сина дисидента й однозначно проукраїнську людину, покладалися великі надії. Так, потім і в його "академічній" шафі знайшлися скелети. Проте за бажання їх можна відшукати будь у кого через вади самої системи освіти, котра ще довго не позбудеться радянщини.

І саме з цієї причини, а не через неможливість вчитися безкоштовно, юні українці лишаться за межами України. Так, згоден, іноді вони повертаються. Але все ж таки частіше не повертаються. Росія - ворог зовнішній. Невикорінена російська радянщина - перешкода внутрішня. Якщо взагалі не страх лишитися зі своїм дипломом без можливості реалізувати себе належним чином.

Заклики пана Лісового - у загальному фарватері внутрішньої державної політики. Де слово "державної" варто взяти в лапки. Існує дивне, але напрочуд стійке переконання: варто переконати уряди країн, які прихистили біженців, скоротити чи взагалі прибрати фінансову підтримку українцям - і ті аж бігом побіжать назад. Особлива ставка робиться на чоловіків призовного віку, і до цієї категорії входять оті самі студенти. Тобто, вони повернуться, довчаться, досягнуть 25-річчя, дістануть повістку, пройдуть ВЛК… Далі пояснювати треба - чи все зрозуміло?

Це так не працює. І не працювало ніколи й ніде. Звісно, для України така війна на власній території - перша після 1944 року, коли російсько-радянська окупація замінила німецьку та трохи згодом закріпила нашу країну в сталих кордонах (Крим додався потім). Проте даний факт зовсім не означає, що українські матері - дурні й не дбають про сталий захист власних дітей, особливо хлопчиків. Дорікати їм з це не має права ніхто. Хіба що таке право бачать ті, хто не має і не хоче мати власний дітей - але в них поганий зір. Рятувати дитину від смерті - природний батьківський інстинкт. А єдина легальна можливість порятунку - вивезти її за межі небезпечної країни до настання потенційно загрозливого для життя 18-річчя.

Далі робоча схема. В ранньому віці та ще й у живому середовищі іноземна мова засвоюється швидше й краще. Тому по закінченні школи юний українець з пристойним знанням мови опиняється в тих самих умовах, що й його ровесник-абориген. Ці умови - увага! - нічим не різняться від українських. Зокрема, можна претендувати як на бюджет, так і на платне навчання. Перше залежить від старанності й фортуни. Друге - від можливостей батьків, здебільшого матерів, котрі вже встигли вкорінитися, адаптуватися і цілком зрозуміло віддати перевагу безпеці дитини та можливостям розвитку перед патріотизмом. Ні-ні, здебільшого від патріотичної складової не відмовляються. Просто патріотизм краще поєднується з безпекою, аніж із небезпекою.

Напевне, Оксен Лісовий прекрасно це розуміє. Напевне, його заклики щодо позбавлень українських студентів можливостей навчатися за кордоном безкоштовно - з тієї ж опери, що й заклики припинити фінансову допомогу дорослим біженцям. Мені як громадянину теж не хочеться відтоку талановитої молоді з України. Просто слід зрозуміти: таланти можуть бути застосовані і в воюючій країні. Не просто можуть - повинні! І це застосування зовсім не означає пошук можливостей ухилитися від служби в ЗСУ. Навпаки, армія як консервативна спільнота зовсім не виключає можливості влаштувати талановиту людину туди, де вона буде ефективною. Тож відтік мізків практичніше зупинити в подібний спосіб, а не шантажем. Але ж радянське мислення інших методів не освоїло.