Україна-НАТО: прийняти не можна відмовити?

Україна мала кілька шансів вступити до Північноатлантичного альянсу, і якби це вдалося, Путін ніколи б на нас не напав. Зараз - членство у НАТО стало питанням виживання нашої нації та гарантією безпеки для всієї Європи. Чи розуміють це у Брюсселі?

9-11 липня цього року у Вашингтоні відбудеться ювілейний, 75-й саміт НАТО. Очікується, що Північноатлантичний альянс вкотре запевнить Україну у своїй військовій, політичній і фінансовій підтримці. А також НАТО гарантуватиме Україні, що готовий перекинути "міст до членства". Усе це виглядає тотожно попереднім запевненням про те, що для України "відкриті двері до НАТО". Хоча весь час виявлялося, що попри відкритість - увійти туди неможливо. І щоразу в Вашингтоні та Брюсселі вигадують якісь нові причини, з яких Україна знову (поки що) не готова до членства в Північноатлантичному альянсі. То ж на що ми можемо розраховувати на Вашингтонському саміті НАТО?

На Заході дехто з політиків уже починає визнавати, що якби Україна в 2014 році перебувала в НАТО, то Російська Федерація ніколи б не наважилася вторгнутись на українські території. Але нам від цього запізнілого прозріння ні на йоту не легшає. Бо почути чергове запевнення на черговому саміті НАТО, де б він не проходив - не може бути позитивом для Української держави.

Перефразувавши відомий вислів, можна сказати: "обіцянками прийняти Україну в НАТО вимощена дорога в пекло". Але того пекла, яке влаштувала Росія українцям за майже 900 днів Великої війни, можна було уникнути, якби канцлер Німеччини Ангела Меркель і президент Франції Ніколя Саркозі в 2008 році під час саміту Альянсу в Бухаресті не заблокували Україні шлях до НАТО.

Тоді також була обіцянка, що Україна і Грузія з часом стануть членами НАТО. Хоча жодного слова не було сказано про те, коли ж станеться оте - "з часом"? Таким чином можна сказати, що Меркель і Саркозі відкрили Путіну шлях до вторгнення в Україну. І дуже б не хотілося, аби чергова обіцянка про якісь міфічний "міст до членства" в НАТО виявилася такою ж фікцією, як і всі попередні запевнення.

Якщо уважно проаналізувати обіцянки про "міст до членства" та "прискорене членство", то тут явно проглядається така ж тенденція, як і в 2008 році. Хоча цілком зрозуміло, що НАТО, попри широке залучення усіх 32 держав-членів Альянсу, це в переважно Америка, з її ядерною могутністю та надпотужним військовим потенціалом. І коли у Вашингтоні захотіли, для укріплення північного флангу НАТО, відкрити зелене світло Фінляндії і Швеції для вступу до Північноатлантичного альянсу - їхній прийом відбувся надзвичайно швидко.

Можливо, нашим союзникам на Вашингтонському саміті було б доцільно заявити, що Україна може приєднатися до НАТО частково. А стаття 5 НАТО про колективний захист буде на неї розповсюджуватись тільки після звільнення з-під російської окупації усіх українських земель. Україні потрібна реальна співпраця з Альянсом, а не чергові запевнення про "велику перспективу", котра на перевірку знову може виявитися пустими обіцянками.

Намагання постійно тримати Україну на порозі НАТО, а особливо під час Великої війни з Росією - виглядає як невдала спроба заспокоїти агресора Путіна. Хоча очевидно, що подібна лінія умиротворення лише провокує російського диктатора на ще більші звірства. І тут прослідковується пряма аналогія з минулими часами, коли спроби умиротворення Гітлера сприймалася ним як слабкість, що спровокувало його розпочати Другу світову війну. Якщо колективний Захід не хоче повторення цієї ситуації та розв'язання Третьої світової війни з боку Кремля - йому потрібно припинити свою політику стримування України, і прийняти її до Альянсу за пришвидшеною процедурою.

У цьому випадку, для українців було краще, якби в Кремлі дізналися про прийом України в НАТО з відтермінованою 5 статтею з американських і європейських медіа. А так виходить, що в Путіна залишається шанс перекрити нам дорогу до Альянсу, а Америка та Європа йому у цьому постійно підіграють.

Адже за російською збоченою логікою, Україна повинна була капітулювати ще в лютому 2022 року. Москва розпочала безглузду для себе війну, а потім бідкається, що Україна не хоче здаватися і стати частиною Російської Федерації. Попри те, що колоніальна війна Росії в ХХІ столітті виглядає як повний нонсенс - у Кремлі зациклились на ідеї знищення Української держави і українців, та готові самі самознищитись, тільки б не дати українцям право мати свою самостійну державу.

У голові збоченого диктатора роїться стільки суперечливих марень, що не лише членство України в НАТО викликає у нього шалену лють. Путін також не хоче, щоб Україна отримала членство в Європейському Союзі та стала частиною об'єднаної Європи. Він смертельно боїться, що українці стануть вільним і багатим європейським народом. Тоді росіяни дивитимуться на своїх щасливих українських сусідів і запитуватимуть: "Чому ми такі бідні та пригноблені? Вся проблема у Путіні". Якби це трапилося, тиран неминуче втратив би свою владу над Росією. Тому він і розпочав Велику війну. Путін хоче, щоб українці стали або російськими рабами, або мертвими. На жаль, не всі в НАТО розуміють, що Москва намагається повністю знищити велику європейську націю, не гребуючи для цього жодними засобами.

Путін затіяв в Україні війну геть іншого типу, ніж були доти. Це війна на знищення нації, тому домовитися з ним ні про що не вдасться. Москва може тільки погодитися на тимчасове перемир'я на своїх умовах - для того, щоб зібрати сили і потім вторгнутися знову та окупувати всю міжнародно визнану територію України.

І в Пентагоні, і штаб-квартирі НАТО в Брюсселі чудово знають, що та скільки потрібно Україні, аби звільнити свої окуповані землі. Про це ще на початку Великої війни говорив відставний американський генерал Бен Годжес, колишній командувач армії США в Європі. Коли Україна отримає достатньо зброї від Заходу, то Російська Федерація повторить долю СРСР після закінчення війни 1979-1989 років у Афганістані.

Але російсько-українська війна ніколи не почалася, якби Україна, як, скажімо, країни Балтії, з 2004 року була членом НАТО. Тепер Україна змушена нести тягар війни за всю Європу. І жодна серед європейських армій, навіть французька чи німецька - не змогла б самостійно відбивати атаки орд московитів на Європейський континент.

На Заході вигадали відмовку: Північноатлантичний альянс не хоче приймати Україну до свого складу, щоб не вступати у війну з Росією. Це неправильний меседж. Ніхто і ніколи не зможе утримати від агресії геополітичного бандита Путіна, постійно відступаючи перед ним. Але в Америці і Європі продовжують знаходити "об'єктивні" виправдання, щоб знову сказати Україні "ні". І одним із таких виправдань, є вигадане на скору руку твердження про перекидання "мосту до членства".

Який такий "міст"? А що ви придумаєте для наступного саміту, щоб пояснити причини, чому Україну не можна приймати до НАТО? Адже міст перекидається через провалля, але ніякого провалля між Україною і Заходом немає. Існує лише небажання визнавати об'єктивну реальність: якщо Путіну якимось чином вдасться захопити Україну, то наступними на черзі будуть країни Східної і Центральної Європи.

Постійно відмовляючи Україні в членстві, НАТО працює на послаблення європейської безпеки, і підставляє сусідні з нами держави під можливий удар Росії. Натомість у складі Альянсу - Україна може зробити критично важливий внесок у функціонування Північноатлантичного альянсу і Європейського Союзу.

Можна не сумніватися, що тепер дедалі більше українських військових, політиків і громадян шкодують, що Україна відмовилася від своєї ядерної зброї без жодних умов. Наприклад - втратила шанс обміняти свою ядерку на членство в НАТО. Але тогочасні українські правителі думали зовсім не про це. Та й безпекові обіцянки союзників виявилися... перебільшеними. Образно кажучи, це приблизно те, як жити в поганому районі поруч із будинком, повним злодіїв і вбивць, а потім погодитися відкрити всі двері та вікна, тому що деякі друзі, які живуть далеко в елітному районі, обіцяють вам прийти і допомогти в разі небезпеки. Де вони?

Україна прагнула до членства в НАТО, насамперед, щоб уникнути нападу з боку Росії. Тепер ми прагнемо цього членства, щоб отримати реальні гарантії безпеки після завершення російсько-української війни. Вашингтонський саміт мусить стати самітом визначення для України її долі в Північноатлантичному альянсі. Тому логічним кроком з нашого боку було б поставити руба питання про членство вже тепер. Без обманок про "відкриті двері", "мости до членства", чи ще чогось.

Україна необхідна зараз НАТО не менше, ніж НАТО Україні. Тому Вашингтону і Брюсселю необхідно нарешті визначитися з датою: коли нарешті Україна зможе приєднатися до Альянсу. А решту словесних викрутасів - залишити за бортом цієї дискусії. Коли українцям розповідають про якісь там "мости до членства", "гарантовані гарантії" та "перспективну перспективу" - це виглядає як мінімум неповагою до країни, яка ціною сотень тисяч життів своїх громадян стримує навалу роійської орди на терени об'єднаної Європи.

Gazeta.ua