Лавра: найкоштовніша обручка, подарунок гетьмана Мазепи Україні

Іван Мазепа мріяв, щоб Україна була заможною і квітучою. І не шкодував грошей та зусиль на втілення цієї мрії - зокрема, і на зведення Києво-печерської лаври

Усю Верхню Лавру стійким колом оточує мур Івана Мазепи, єднаючи найвизначніші лаврські храми та пам'ятки під святительський омофор київського митрополита та єдину булаву гетьмана Війська Запорозького.

Найпотаємніші, найсокровенніші порухи великого серця Івана Мазепи, які знає лише Бог, втілились у цьому чудовому архітектурному ансамблі, що став окрасою цілої України та наснагою її духу. Хоча по Лаврі можна вивчати й історію, мандруючи вздовж мазепиного муру і згадуючи, як споруджувалася кожна церква, починаючи від Троїцької надбрамної, що була парадним входом. А лівіше, на північ від Великої церкви, розташовані не менш відомі Економічні ворота: адже тут були келія економа та господарська частина Києво-Печерської Лаври, і саме з цього боку до монастиря заїжджали підводи і з провізією, і з будівельними матеріалами.

У 1695-1706 роках гетьман Іван Мазепа, будуючи широкий мур, влаштував на північному проміжку ці додаткові ворота та храм Усіх святих над ними. Один Бог знає, скільки цих святих, знаних і незнаних - але всі вони бачать нас, наші труди, чують наші молитви, заступаючись перед Богом за нас. І саме в цьому храмі - Всіх святих над Економічними воротами - кожен монах чи прочанин міг помолитись і подякувати всім своїм заступникам.

Попри господарське призначення, цей вхід до обителі вражає своєю монументальністю і ні в чому не поступається головному входові - Святим вратам із Троїцькою церквою. На відміну від Троїцької церкви, під Всіхсвятською проїжджали вози, навантажені чи провізією, чи будівельними матеріалами, проте в храмі було незмінно тихо, бо в підлогу церкви вмурували багато глечиків-голосників, які й тамували гуркіт возів та іржання коней.

Перед кожним, хто входив до Лаври з цього боку, відкривалась струнка перспектива Економічної вулиці, на якій розташовувались братські келії, келія отця економа, начальника друкарні та канцелярія Духовного Собору Лаври. А вдалині виднілись живописні фрески північної стіни Великої церкви та позолочені бані над приділами святого Преображення Господнього і святого первомученика та архидиякона Стефана.

Вулиця гарно вибрукувана, разом із провулком Клірошан та двориками довкола економії, просфорні, друкарні та Лікарняного монастиря, вона утворює окреме містечко зі сталою двоповерховою забудовою та затишними алеями. З'єднуючи два великі позолочені храми - Всіхсвятський та Велику церкву - статечна Економічна вулиця не петляє, як інші, крутими печерськими пагорбами, а поштиво зупиняє паломника перед Успенським собором, залишаючи його наодинці перед головною святинею Лаври. Нехай помолиться, а тоді йде, куди собі схоче.

З-поміж інших лаврських храмів Всіхсвятська церква - одна з порівняно молодих, тут немає святих мощей чи чудотворних ікон. Навіть до 1917 року тут не правилось регулярно, тільки на великі свята та в тиждень Усіх святих після Трійці. Церква вражає своєю вишуканістю й багатством оздоблення, але, на відміну від Успенського собору і Троїцької надбрамної церкви, де переважають рослинні мотиви, в декоративному оздобленні церкви Всіх Святих використовуються геометричні елементи. Мабуть, на це вплинуло практичне застосування Економічних воріт, над якими вона стоїть. Саме над цими воротами - на фасаді Всіхсвятської церкви - був розміщений родовий герб Івана Мазепи, головного фундатора Лаври, який відновили тільки 1996 року, коли ставлення до постаті гетьмана та його місця в політичному, культурному та церковному житті України почало позбавлятись ідеологічної упередженості.

Пройдімось далі від Економічних воріт удзовж мазепинського муру: перед нами - Онуфріївська церква-вежа, споруджена 1701 року також коштом гетьмана Івана Мазепи, який сам певний час мешкав у ній. Так говорила стара печерська братія, і ймовірно, що саме через це церкву невдовзі після Полтавської битви було закрито. Якщо гетьман не догодив цареві, то чим же провинився преподобний Онуфрій Великий, якого вшановували по всій тогочасній Україні?

З 1718 року цей храм більше не використовується за первинним призначенням, усі наступні роки й віки церква-вежа служила виключно для господарських потреб. Сьогодні навіть не всі з братії знають, що в Лаврі був колись храм на честь великого пустельника й аскета преподобного Онуфрія Великого. Та й сама церква сьогодні не має типового для храму вигляду, хоч її добре видно зі східного та південного боку, особливо із Дальніх печер: високо над Дніпром тріпотить прапорець на флагштоці романтичної вежі, яка замикає вісь від Троїцької надбрамної церкви в напрямку Дніпра.

Архітектура споруди нагадує сусідню церкву Всіх святих, вона має форму рівноконечного хреста, як і переважно всі українські дерев'яні церкви. З Онуфріївської вежі вартували підступи до східної частини фортечних мурів і на випадок облоги з неї можна було вести фланкуючий вогонь. Проте військових баталій довкола Лаври, Богу дякувати, не було, і про необхідність поновлення церкви преподобного Онуфрія вже йдеться у повідомленні лаврського архимандрита Іоанникія (Сенютовича) київському губернатору князю Петру Голіцину.

У поясненні до плану Києво-Печерської Лаври видання 1826 року митрополита Євгенія (Болховітінова) також позначена "палата, колишня церква, де зберігаються тепер різні столові припаси". На жаль, церкву не відновили, з кінця XVIII століття до 1920-х років вона використовувалась для зберігання запасів соленої та в'яленої риби, круп, бобових, сухофруктів, олії та інших продуктів харчування, звідси й друга назва вежі - Палатна. 1906 року церкву-вежу була капітально відремонтована, 1907 року встановлено металеві ґрати у вікна, але вже 1918 року вона зазнала значних руйнувань під час обстрілу Києва більшовицькими військами Муравйова, пізніше додались значні пошкодження у 1942-1943 роках.

У другій половині 1940-их церква використовувалась як овочева база, у 1952-53-их її ще раз відремонтували й пристосували під лабораторію спецсплавів Інституту металознавства. Таке пристосування негативно впливало на стан церкви, але тільки 1986 року було розпочато нову реставрацію споруди у формах початку XVIII століття. Її ще не закінчено, хоча Національний Києво-Печерський історико-архітектурний заповідник анонсував, що тут буде розміщено експозиції майбутнього музею Івана Мазепи, з частиною яких уже тепер можна ознайомитись у виставковій залі Успенського собору.

Власне, весь архітектурний комплекс Києво-Печерської Лаври становить єдиний музей безцінних експонатів незабутньої доби козацького бароко, який іще йменують мазепинським, бо саме гетьман найщедріше офірував на будівництво нових храмів та реставрацію старих по всьому Києву, по цілій Україні. Візьмімо лиш Києво-Печерську Лавру: Іван Мазепа вклав фактично річний бюджет Гетьманщини (один мільйон золотих) у будівництво мурів довкола монастиря, це - найдорожчий архітектурний проєкт гетьмана.

Погляньмо на дзвіницю, яка довгий час була найвищою спорудою Києва, сягає вона 96 метрів. Збудовано її також коштом гетьмана Мазепи, який 1707 року виділив на цю справу 73 тисячі золотих. Через два роки він помер, дзвіницю мурували довго, закінчивши аж 1744-го, але вдалась вона на славу. Попри те, що за самого гетьмана вже не дозволялось молитись у храмах, багато з печерських монахів, які пам'ятали його щедрі внески, згадували в келійній молитві "приснопоминаємого інока Іону". У Лаврі берігся переказ, що перед смертю Мазепа прийняв іночеський постриг з таким іменем.

Окрім Всіхсвятської та Онуфріївської церков, Іван Мазепа збудував Миколаївський храм Лікарняного (у Лаврі казали "Больницького" монастиря), що знаходиться біля Троїцького надбрамного, реставрував і сам Троїцький, коштом гетьмана споруджено лаврську друкарню. Над Ближніми печерами церкву Воздвиження Чесного й Животворящого Хреста Господнього збудовано коштом полковника Павла Герцика, церкву Різдва Богородиці над Дальніми - коштом полковника Костянтина Мокієвського, родича Мазепи, обидва були членами гетьманської адміністрації.

Стараннями гетьмана та козацької старшини Лавра набувала вигляду великого духовного центру України та другого Єрусалима цілої Русі, як називали Печерський монастир за Мазепи. Проте довгий час залишалась пусткою Велика церква - Успенський собор, головний храм Лаври, який був пошкоджений і розграбований кримськими тарами 1482 року під час набігу хана Менглі-Гірея на Київ. Гетьман особисто виділив 20500 золотих на позолочення бань собору, 2000 золотих на великий срібний свічник до нього, 2400 золотих на золоту чашу й оправу до Євангелія, позолотив раку та різьблене покриття над мощами преподобного Феодосія. Мабуть, це далеко не всі пожертви Мазепи на Велику церкву, яку він хотів бачити найкращою, найкоштовнішою, найближчою до неба. Такою вона постає тепер, хоча й після гетьманської реставрації пережила чергову хвилю руїни.

Gazeta.ua