Є чим пишатися: перша навколосвітня подорож під українським прапором

Між цими кругосвітками пролягло два століття: перший українець Юрій Лисянський - і перший українець під синьо-жовтим прапором Валерій Петущак. Чи було складно?

26 років тому, 20 червня 1998 року, у Київський міський крейсерський яхтклуб повернулася яхта "Лелітка". Майже чотитрирічну подорож Валерія Петущака і Наталі Македон було завершено. Подружжя стало першими навколосвітніми мореплавцями, які обійшли довкола світу під українським прапором.

Цікаво, що Валерій Дісанович вже одного разу намагався обійти довкола світу в екіпажі яхти "Дніпро", яку в 1987 "Русланом" доставили з Києва до Владивостока, але два інших члени екіпажу, діставшись до Нової Зеландії, вирішили просити політичного притулку. Петущак повернувся до Находки на борту радянського траулера, бо втікачі хотіли емігрувати з яхтою. Втім, вони потім кілька років судилися один з одним, чия саме та яхта. Залишатися в цьому дурдомі Валерій Дісанович не схотів.

Радянські яхтсмени вивчали навігацію з метою за сприятливих обставин здриснути з СРСР. Декому вдавалося. Один далекосхідний яхтсмен замість переходу з Владивостока в Находку повернув на Японію, а потім дійшов до Гавайських островів, маючи на руках лише радянський внутрішній паспорт. Інший, естонець, на розбірній байдарці (!) "Таймень" переплив Фінську затоку й попросив притулку в Фінляндії. Нам вже важко уявити, але за кордон радянських яхтсменів не випускали. Тобто взагалі. Плавайте по внутрішніх водних шляхах. Ось ти вчишся тому, що відкриває перед тобою дороги всього світу, а тебе не випускають навіть в Болгарію.

Так, навіть змагання крейсерських яхт з гучною назвою "Кубок Чорного моря", проходили лише через радянські порти, з Одеси до Батумі. Валерій Петущак вигравав "Кубок Чорного моря" у складі екіпажу яхти "Гонта" іншого легендарного київського капітана Олексія Грищенка. Отримав звання майстра спорту.

Кілька слів про Грищенка. У 1989, за горбачовської Перебудови, коли стало можна, від був ініціатором побудови в Поті яхти "Фазісі" й участі у навколосвітніх перегонах "Вітберд". Вони ціною шаленої піврічної напруги добудували яхту впритик до дати старту, щоб не запізнитися, везли її в Британію літаком "Руслан", а щоб встигнути оснастити її щоглою і вітрилами, залучили американського шкіпера Тіма Новака, чим зробили команду радянсько-американською, бо Новак прийшов зі своїми стерновими й шкотовими. Потім на різних етапах долучалися ще французькі й новозеландські яхтсмени, повний інтернаціонал.

Це призвело до того, що на одному з етапів, в Уругваї, київського капітана Грищенка, організатора всієї затії, попросили на вихід. Він образився й наклав на себе руки. Повісився в гайочку. Капітан яхти "Дніпро" Камкін, який емігрував до Австралії у 1987, теж на якомусь етапі брав участь в перегонах в команді "Фазісі". Ось як все закручено. Згадаю ще київського яхтсмена Сергія Акатьєва, який був на "Фазісі" штурманом, я його забанив у фейсбуці, але не зі зла. Просто він багато знав.

Отож низку навколосвітніх плавань українців 1990-х років, Петущаки в цьому не були самотніми, ми можемо списати на отой запал радянського тюремного яхтингу, коли раптом стало можна, а ти мріяв про це все життя. Подивіться, для прикладу, долю українського яхтингу в подальші роки. Жодних навколосвітніх плавань. Вершина бажань - катати групи туристів з України по Егейському морю чи Адріатиці на орендованих яхтах. Втім, якщо туристи хотіли на Таїті у французькій Полінезії, просто фрахтували яхту на Таїті, й приймали групи там. А зараз чомусь модно в Антарктиду, і туристів туди катає інший Валерій Петущак, онук.

Валерій Петущак-старший та Наталя Македон в ході своєї подорожі пройшли Панамським каналом й побували на Галапагоських, Маркізьких островах, Таїті, Тонга, Окленді в Новій Зеландії, Кокосових островах й архіпелазі Чагос в Індійському океані. На деяких островах капітана Петущака зустрічав вождь, із бойовим мейкапом, який проганяв прибульців з острова списом. На інших йому доводилося криками лякати акулу, яка відрізала йому шлях кораловим рифом до берега. Акула вирішила не зв'язуватись. А на атолі Саломон в очікуванні на переміну мусонного вітру, екіпаж два місяці харчувався тільки рибою та кокосами, як робінзони. Капітан Петущак виявився далекоглядним - приплив до острова одразу зі своєю П'ятницею.

До речі, Наталя Леонідівна пішла в рейс несподівано для чоловіка. Планувалося, що вона разом з сином Сергієм Петущаком просто проведе капітана до Варни. А далі той піде претендувати на лаври Джошуа Слокама яхтсменом-одинаком. Син Сергій виконав свою частину угоди - полишив судно. (А потім ще зустріне "Лелітку" на Кіпрі на зворотному шляху і приведе до Києва). А Наталя, яка до цього страшенно закачувалася в морі, несподівано на переході до Болгарії позбулася морської хвороби і вирішила йти далі.

Ще одна риса, яка свідчить про приналежність Валерія Петущака до тих великих радянських яхтсменів-авантюристів. Довкола світу він обійшов… з болгарською візою. В нього не було посвідчення моряка, лише закордонний паспорт з болгарською візою. Цього вистачило всім портовим чиновникам Землі, щоб оформлювати прихід "Лелітки" прямо в громадянському закордонному паспорті. Мабуть, ці пострадянські норми щодо паспортів, насправді вигадані українським чиновництвом, бо всім до них байдуже. Значно важче було пояснити одеським митникам, чому всі міждонні простори між шпангоутами на "Лелітці" заповнені мішечками з гречкою, банками тушонки, і навіщо на судні, яке йде у Варну на місяць, тридцятилітровий бутиль спирту.

У Гібралтарі, правда, капітану Петущаку сказали, що з таким паспортом він тут перебувати не може. Але раз вже прийшов, що з ним робити. У штормове море не виженуть. Дуже своєчасно, бо Валерій Дісанович, готуючись до проходження Панамським каналом, придбав у рибалок і власноручно встановив на "Лелітці" компактний дизельок на кормі. Він там досі дирчить, коли капітан катає Дніпром друзів і кожному дає постернувати, поки нарізають огірки й сало.

Це ще одна особливість яхтсменів радянської школи - вони все вміли робити самі, власноруч. Будували свої яхти за кресленнями в журналі "Моделіст-конструктор" без допомоги сторонніх столярів і зварювальників - "всьо сама, сама". Ці навички Валерію Дісановичу дуже знадобилися в Австралії, де вони застрягли більше, ніж на рік, бо гроші закінчилися, і слід було їх заробити на продовження подорожі.

Для цього йому довелося отримати робочу візу в Австралії. Сказали, що по болгарській візі раніше ніколи такого не робили, але відкрили. Власник ремонтної майстерні в марині не дуже палав ентузіазмом давати Петущаку роботу, бізнес був не дуже грошовитий, сім'я велика, але якщо той сам приводитиме клієнтів… Через пів року обороти компанії збільшилися в 10 разів. Петущак добре знав, як ремонтувати яхти, вибачте, по-радянськи, з "гівна і палок". І що блочок чи лебідка з сусідньої рибної гавані нічим, крім ціни, не поступаються розхваленим фірмовим запчастинам, якщо з ними зробити ось це. Що ось це - то ноу-хау, можна розповісти, але за гроші. Для цього й потрібна інженерна освіта. Якось так. Чутки про рукастого майстра в марині ширилися Сіднеєм, до нього стояла черга, бо човна там має кожне стерво, хазяїн марини пропонував йому частку в бізнесі, тільки щоб його не переманили конкуренти. Пора було щось вирішувати.

І тут несподівано втрутилася супутниця по цій подорожі, пані Наталія. Вона сказала просто. "Ти всім обіцяв обійти довкола світу. Пора рушати далі". І почала співати українських пісень. Наступного ж тижня "Лелітка" знялася зі швартових, пройшла каналом між Великим Бар'єрним рифом і східним узбережжям, і Торесовою протокою вийшла в Індійський океан. Про решту пригод ви можете довідатися з книжки Валерія Петущака "Ходіння за три океани. Як козаки навколо світу обійшли", або "Солоний гопак", пора б уже її перевидати.

З Валерієм Дісановичем і Наталею Леонідівною ми познайомилися, коли запрошували капітана Петущака до журі конкурсу української морської прози ім.Лисянського "Мателот". Це було дуже символічно і демонструвало тяглість поколінь - перший українець, який обійшов довкола світу, і перший циркумнавігатор під українським прапором. Цьогоріч путівні нотатки Лисянського Олександр Морозов переклав українською з англійського оригіналу. Раніше думали, що англійська версія - переклад з російської, аж ні - це написана заново одразу англійською книга. Лисянський так гарно знав англійську, що під час 7-річного стажування на британському флоті забув російську.

А про важливість того, щоб усі навколосвітні мореплавці писали книжки, свідчить те, що Валерій Петущак у вже згаданого капітана Джошуа Слокама колись вичитав, як керувати яхтою самими вітрилами, коли втратив стерно в 12-бальний шторм у Тасманійському морі. Книжку Джошуа Слокама "Навколосвітня подорож вітрильником наодинці" українською перекладав я з допомогою ще 8 перекладачів, це був такий колективний проєкт. Коло замкнулося.

Після перемоги ми всі багато мандруватимемо. Поки ж - читайте правильні навколосвітні книжки.

Оригінал