Хто хоче нагріти руки на накопичувальній пенсійній системі

Коли держчиновниця каже, що країна не має коштів, щоб утримувати своїх пенсіонерів - це не означає нестачі коштів у країні. Просто хтось при владі вирішив стати трошким багатшим

Заяви заступниці міністра соцполітики про накопичувальну пенсійну систему та "нездатність" держави платити солідарні пенсії - це вибохонебезпечна суміш непрофесіоналізму та псевдо ліберального популізму (є і такий). Розпочнемо з матчастини. Теоретично є три рівня пенсійної системи:

1. Солідарна або соціальна. Умовний шмат хлібу, який гарантує держава.

2. Накопичувальна обов'язкова - шар масла на кусень хліба.

3. Накопичувальна добровільна - це вже нарізка ковбаси чи червона ікра на масло і хліб (хто, скільки зможе накопичити).

В Україні існує рівень 1 та рівень 3, немає другого рівня. Тобто, зараз ніхто не заважає українцям накопичувати на пенсію, аби гроші.

Запровадження обов'язкового рівня накопичувальної пенсійної системи як самоціль - це голуба мрія чиновників з вживленою грантовою матрицею, головна мета яких - здерти з роботодавця додаткові 2% на обов'язкове пенсійне накопичення своїх найманих працівників. Це до існуючої ставки ЄСВ у 22%, яка і так є завеликою для реалій нинішньої України і призводить до формування тіньового сектору економіки і тіньового ринку праці. А її хочуть збільшити.

Правда є варіант - видерти ці 2% з існуючої ставки ЄСВ, але ж це посилить наявний дефіцит Пенсійного фонду (більше 180 млрд грн на рік) і збільшить цільовий бюджетний трансферт на його покриття. З нашим критичним дефіцитом бюджету. Головна мета цієї "реформи" - зібрати до двох мільярдів доларів на рік в еквіваленті в накопичувальних пенсійних фондах та запустити схематоз на ринку цінних паперів. Більшість вкладень буде нібито в державні цінні папери, але ж відомо, як їх можна купувати на вторинному ринку, чим і користуються наші політики для "малювання" цифр в електронних деклараціях.

Значну частину цих накопичень буде з'їдати комісія спеціальних компаній з управління активами пенсійних фондів та завищена ціна купівлі державних цінних паперів. Решту з'їсть інфляція та девальвація гривні. Через 30 років на суму накопичень можна буде з'їздити один раз в Єгипет на відпочинок. І це у кращому випадку. Крім того, чиновники хочуть в рамках реформи створити спеціальну державну адміністрацію з акредитації приватних компаній з управління накопичувальними пенсійними фондами. Тобто - роздавати дозволи за "толіку малую". Ця державна адміністрація буде щось на кшталт чергової точки зняття корупційних рент з фінансових пенсійних потоків.

Якщо у нас зараз іде битва між Укрпоштою, яка хоче створити свій банк під пенсійні гроші та іншими лобістами з управління такими ресурсами, то ви можете уявити, який ласий шмат являють собою пенсійні накопичення у спеціальних фондах. Бо зараз гризуться за управління залишками на пенсійних картках, строковість яких в середньому менше місяця, а що буде, коли з'явиться ресурс зі строковістю у роки?

Отже, для введення накопичувальної пенсійної системи необхідно, аби економіка обросла жиром і могла платити зайві 2% на фонд оплати праці. Необхідно перейти з формату розвиткової країни у стадію сталого розвитку із низькою інфляцією та міцною національною валютою (у горизонті більше 20 років). А це явно не про нас зараз. Взагалі, пенсійні накопичення - це так звані "довгі гроші". Вони потребують не просто тиші, а стабільності у довгостроковій перспективі. Такі проєкти ніхто не реалізує під час війни.

Ще одне безумство - це дозволити вкладати ці гроші в західні акції та облігації класу А. Але ж це фактично відтік капіталу за кордон, інвестиція в чужі економіки. Така політика передбачає наявність величезного надлишку валюти і профіцит платіжного балансу, як в Норвегії. Так, норвежці вклали 1 трлн доларів у західні активи, бо у них невелика країна і нечисленне населення.

Тобто інвестиція в себе 1 трлн дол в таких умовах - це гіперінфляція на тлі гіперзміцнення національної валюти. Умовно звичайна квартира в Осло за десятки мільйонів доларів. Тому Норвегія інвестує в західні економіки і нерухомість. У нас зовсім інша ситуація - дефіцит капіталу та велика економіка, яка потребує притоку, а не відтоку капіталу.

Але найбільша проблема у нас - це суцільне, системне крадівництво на всіх рівнях. Все чуже у нас безжально крадуть. Згадайте трасти, банкопади, будівельні афери. Розікрали навіть накопичувальний пенсійний фонд НБУ! Тому завжди буде стояти проблема надійних довгострокових активів. Державні облігації - це ризик дефолту та стимулювання непродуктивних державних витрат "на дороги" за рахунок боргів. Приватні облігації - це схематоз та потенційно можливі крадіжки коштів клієнтів. Тут треба спершу мінімізувати ризик корупції, запровадити, як Чилі, спадкову відповідальність крадіїв-корупціонерів - а можливо, і родинну солідарну відповідальність за вкрадене.

Вийти на рівень невідворотності правосуддя. А західні фінансові інструменти - це відток капіталу за кордон. Крім того, старт накопичувальної пенсійної системи передбачає наявність у країні широкого сегменту населення, молодшого 35 років. Тільки тоді можна щось накопичити.

А у нас хочуть через обов'язкові 2% під казочку про великі пенсії зняти вершки з бюджетників, зокрема військових. От навіщо військовому в 50 років платити зайві 2% на накопичувальну пенсію? Аби що? Аби отримати через 10 років, наприклад, тисячу доларів загалом, а не щомісячно? Але в Україні є актив, який може забезпечити накопичувальні пенсії.

Це - земля сільськогосподарського призначення. Земля - унікальний актив для отримання пенсійної ренти, тим більше, що цей актив хоча б часткового захищений від інфляції і девальвації, не псується і його неможливо вкрасти та вивезти з країни. Тобто, модель наступна: накопичувальні пенсійні фонди залучають кошти вкладників і вкладають їх у земельні активи, які передаються в довгострокову оренду фермерам.

Пенсії виплачуються за рахунок земельної орендної плати. Якщо людина хоче вийти з пенсійного фонду, її актив у вигляді землі продається за ринковою ціною, а гроші повертаються вкладнику. Україна мала унікальний історичний шанс у 2019 році поєднати дві найважливіші реформи: земельну та пенсійну, надавши ексклюзивне право на купівлю ділянок землі, більше 500 га, виключно українським накопичувальним пенсійним фондам. Заступниця міністра могла б спитати у свого доброго знайомого пана Милованова, чому Україна згаяла тоді цей унікальний шанс.

Але відповідь очевидна. Не для того мама квіточку ростила: українська земля в рамках реформи Милованова мала наділами по 200 тис га (потім ліміт зменшили) продаватись великому транснаціональному капіталу, а не українським пенсіонерам. Українські пенсіонери нехай купують акції західних компаній, а не свою землю. І байдуже, що фінансові бульбашки на фондових ринках періодично обнуляються, іноді разом з накопичувальними пенсійними фондами, що ставалось не раз у тих же США.

Ще більш абсурдним є заклик перестати платити солідарні пенсії. Я неодноразово писав про формулу ВВП за доходами і витратами: пенсійні виплати є їх складовою частиною. Не будете платити пенсії - приготуйтесь мінусувати 600 млрд грн або майже 10% ВВП із структури внутрішнього платоспроможного попиту. Бо в нинішніх умовах бізнес не буде інвестувати заощаджені податки в економіку, а просто виведе ці кошти за кордон.

До речі, не секрет, що великі ФПГ вже використовують добровільні накопичувальні пенсійні фонди своїх співробітників для податкової оптимізації (зменшення податку на прибуток). Звісно, що можливість платити пенсії напряму з бюджету треба розглядати як опцію. За Конституцією, держава зобов'язана виконувати свої соціальні обов'язки щодо населення за рахунок всіх доступних у неї коштів.

І якщо не вистачає внесків в солідарній пенсійній системі, то є і інші джерела доходів, зокрема і від використання природних ресурсів та державних активів. Україна потребує зниження податків на працю і їхню консолідацію в єдиний кумулятивний податок на працю. Є шанс і на успішну накопичувальну пенсійну модель: для цього треба лише повернутись до моєї моделі поєднання земельної та пенсійної реформ. Але така реформа вигідна простим громадянам, а не лобістам. Тобто не буде прийнята ніколи.

Адже я особисто знаю кількох депутатів, які йшли в цей парламент виключно під лобізм обов'язкової накопичувальної пенсійної системи. Два мільярди доларів стоять на кону. На рік. І це будуть переважно державні кошти під час виплати зарплат бюджетникам та військовим. Бізнес в цю гру грати не буде, традиційно йдучи в тінь.

Оригінал