Непідсудні: в чому секрет кричущої безкарності "Кварталу'95"

Вони знущалися з побитих на Майдані активістів, сміялися над жертвами Голодомору, пізніше - над біженками від російської агресії. Зараз глузують із військових. Чому ми це терпимо?

Хочеться назвати спровокований артистами "Кварталу`95" скандал останнім. Але далі, напевно, буде ще. Після скетчу, яким в особі очільника рівненського ТЦК гумористи принизили всіх українських військових, обурені лідери думок та звичайні мешканці соцмереж пишуть: "Квартал" знов пробив дно!" Проте, цитуючи другого президента України Леоніда Кучму, це ж було вже.

Причому не далі, як нинішнього березня. Тоді артистка Ірина Гатун виступила головною героїнею скетчу, який висміював жінок-біженок. Це вдруге за короткий проміжок часу, коли в її особі знецінено тих, хто через російську агресію втратив дах над головою. На початку січня та сама Гатун розлютила небайдужих насмішкою над внутрішніми переселенцями, зігравши сумнозвісну переселенку "сіськадовська" - так, на думку сценаристів "Кварталу", мешканці Скадовська на Херсонщині називають рідне місто, бо з роду-віку не знали української.

Ті, хто відстежує ініційовані "кварталівцями" скандали й реакцію на них, нагадають: після "сіськадовська" гастрольні вистави за участю самої Ірини Гатун скасовувалися з ініціативи приймаючих сторін. На що сама гумористка та її колеги ображалися й закидали критикам упереджене ставлення. Зриваючись при цьому на ненормативну лексику. Але поверніться до попереднього абзацу й переконайтеся: "кварталівцям" трохи допекло й перестало. Жодних висновків не зробили, Гатун знову висміює українських жертв російської агресії.

Показово, що претензій до задіяних артистів теоретично нема й бути не повинно. Вони працюють у штаті та грають написані для них сценаристами ролі. Ці ролі, як самі сценарії, загалом ідеї й концепти затверджує художнє керівництво. До обрання на президентську посаду художнім керівником та водночас головним актором "Студії Квартал`95" був Володимир Зеленський.

До повномасштабного російського вторгнення його колеги-артисти кілька разів обмовлялися в різних інтерв`ю: мовляв, "Вова" все одно читає та візує хай не всі, але більшість сценаріїв. Що дає всі підстави припустити - датований жовтнем 2019 року скандальний музичний номер, у якому Євген Кошовий разом із хором імені Вірьовки познущався з підпалу будинку ексголови НБУ Валерії Гонтаревої був схвалений особисто новообраним головою держави. А сам переспів "Горіла хата, палала" став тоді складовою особистого протистояння Гонтаревої та Ігоря Коломойського. Адже факт фінансування "Кварталу" дружнім на той час олігархом та медіамагнатом не був державною й взагалі - таємницею.

Підходимо до місця, з якого складається традиційне - й не аж таке хибне! - враження про "Студію Квартал`95" як головний та надзвичайно дієвий інструмент зведення чинною владою передусім політичних рахунків із опонентами. Подібна схема діє в типовому детективі, не завжди політичному - високі покровителі, цинічні виконавці, зачищене від конкурентів поле. Є величезна спокуса пояснити безкарність "кварталівців" близькістю до української політичної верхівки через де-факто придворний статус. Аби спростувати це просте й зрозуміле твердження, відмотаємо ще далі.

Після націоналізації державою "Приватбанку", чому передували конфлікти президента Петра Порошенка й власника Ігоря Коломойського, "Квартал" почав системну атаку як на голову держави, так і на його - згоден, далеко не ідеальну - команду. У той період "кварталівці" потрапили в епіцентр звичного вже для них скандалу, спровокованого монологом актора Зеленського про "Україну-порноакторку", з яким він виступив перед росіянами під час концерту в Юрмалі. Погодьтеся, в формулу, що передбачає безкарність через владне покровительство, історія не вписується. Навпаки, щомісячні великі концерти "Кварталу" за змістом гумористичних і сатиричних номерів швидше опонували владі й мали в очах мільйонів шанувальників однозначно протестний потенціал. Бо так історично склалося: в Україні незалежно від історичного періоду жодну політичну владу не любили, не люблять і не полюблять. Напрошується висновок: якби за порівняння України з порноакторкою "кварталівцям" щось законне прилетіло, громада за артистів активно би вписалася.

Отже, недоторканність, невразливість та безкарність сумнівним жартам"Кварталу" гарантує не влада. Під захист артистів бере хай не весь український народ, але велика його частина - точно. Ще два очевидних свідчення тому: жарти "кварталівців" про "ебонітові палички" (якщо бити ними активістів Революції Гідності, можна видобувати електрику) та "сеньйора Голодомора" (так вони нарекли Віктора Ющенка в часи його президентства). Припустімо, перший жарт справді санкціонований тогочасною владою, з якою "Студія Квартал`95" не конфліктувала, хоча ознак явного фаворитизму теж не демонструвала.

Але знецінити одну з найбільших трагедій ХХ століття, ще й в часи, коли просвітницьку роботу активно просувала "помаранчева" влада - за таке в державах, які себе поважають, передбачено серйозне покарання. Я б прирівняв ту пам`ятну "кварталівську" кривду до свіженького знущання над військовими, на яких, і тільки на них, - тримається зараз Україна. І завдяки яким, до речі, "Квартал" може працювати й працює в своїй звичній, вкрай обурливій, позбавленій емпатії, смаку й міри манері.

Знову ж таки, виникає величезна, погано приборкувана спокуса назвати номер про рівненського воєнкома прямим замовленням Банкової задля дискредитації військових. Проте ця сама логіка вимагає записати сюди й знецінення біженців та переселенців. Чим вони допекли владі в боротьбі за популярність? Навпаки, на третьому році масштабного вторгнення складається стійке враження: влада з усіх сил намагається не помічати ані їх, ані їхніх проблем та потреб. Засобами "Кварталу" знецінити цей соціальний прошарок - для чого? От щоби що?

Депутати від ЄС реєструють судові позови проти "Кварталу" за сумнозвісний номер про воєнкома-казанову. Чим колекція позовів лише поповниться. Ось їхня коротка історія. УПЦ МП позивалася на артистів Олександра Пікалова та Євгена Кошового за приниження честі та гідності віруючих через релігійні переконання (2023 рік). За наклеп "кварталівців" тягнув до суду Петро Порошенко (2022 рік). Студію звинувачують у відмиванні коштів "Приватбанку" за часів Ігоря Коломойського (2019 рік). Держкіно через суд намагалося заборонити продукт "Студії Квартал`95" - серіал "Свати" (2018). Пошукати - знайдеться ще. Але не знайдеться інформації про реалізацію позовів, судові засідання й справедливе покарання.

Ні, я жодним чином не хочу, аби у суді проти "Кварталу" перемогли московські попи. Цей приклад потрібен, щоб підсвітити те, що дотепер хтось не розгледів: діяльність "кварталівців" непідсудна. Хто б не намагався атакувати їх позовами, проукраїнські чи антиукраїнські сили. Їхня фортеця показово неприступна. І, нагадаю, наближення до влади тут ролі не грає. Бо за президентства Порошенка "кварталівці" якраз були до нього та його команди в опозиції.

Захищає діяльність "Студії Квартал`95" те, чого неможливо купити за гроші. Щира любов мільйонів українців. І природа цієї ірраціональної любові - в 1980-тих. Саме в другій половині згаданого десятиліття на хвилі так званої "перебудови" центральне російське телебачення повернуло в прайм-тайм КВК. Учасники клубів веселих та кмітливих у ті часи вважалися радянською фрондою. Молоді, веселі, бадьорі, безстрашно жартують про радянську владу, висміюють недоліки системи.

Запит на сатиру, передусім політичну, був і є величезним. Хто забув, нагадаю, хто не знає - скажу: найпопулярнішими командами КВК в пізньому СРСР були українські. Одеса, Дніпропетровськ, Донецьк, Харків давали нових зірок та заразом приклад для наслідування. Ці команди й породили "Запоріжжя - Кривий Ріг - транзит", який переформатувався в "95 Квартал", а від 2005 року й дотепер є гумористичною корпорацією "Студія Квартал". Відданість такому формату - складова ностальгії. Щось схоже відчувають народжені в СРСР, вперто дивлячись та слухаючи російське-радянське.

Народжені в незалежній Україні вже давно обрали формат стенд-ап гумору. Проте його природа інакша. Тут автор і актор - в одній особі. Сатиричний, часто за межею фолу, монолог є особистою рефлексією на якісь довколишні процеси. Натомість "кварталівці" далі вдовольняють сталий суспільний запит на критику явищ, котрі частині суспільства не до кінця прийнятні й зрозумілі. Тому не подобаються й дратують. Ось чому чути регіт під час жартів про Голодомор, Україну-повію, переселенців чи військових. І через те виробники подібного ницого гумору ще довго лишатимуться без належного покарання.