Меморіал Другої світової: в пригоді стане британський досвід
Як говорити з українцями про Другу світову війну, в якій наші громадяни воювали під різними прапорами та піддавалися репресіям? Стане в пригоді досвід Великої Британії
У Лондоні є Imperial War Museum. Перший поверх - Перша світова. Другий - Друга. Відтак - холодна війна, сучасний світ, а останній поверх присвячено героям британської корони.
Експозиція щодо Першої світової цілком вписується в звичну для нас музейну традицію. Детальна хронологія. Стенди, присвячені найбільшим битвам. Опис різних родів військ. Виставка найхитромудріших способів убивати собі подібних. Зброя. Танки. Кораблі. Літаки. Битви. Статистика. Все, що ми звикли бачити й у вітчизняних музеях. Логіка великих чисел і глобальних процесів. З тією тільки різницею, що все це - інтерактивно й цікаво.
Британія може про обидві світові війни з однаковим правом говорити: "Ми перемогли"
І коли сходиш на другий поверх - очікуєш на те саме. Тим більше, що саме Британія може про обидві світові війни з однаковим правом говорити: "Ми перемогли". Країна не розвалювалася на частини, як Австро-Угорщина. Не пірнала в революційний вир, як Російська імперія чи кайзерівська Німеччина. Не була окупована, як більшість континентальних країн Європи.
Британія не пропускала населення острова крізь м'ясорубку концтаборів. Не божеволіла в ультраправій чи ультралівій риториці. Воювала й тоді, коли була в меншості, й тоді, коли у меншості опинився супротивник. Лондон має повне право на лінійну оповідь про Другу світову. В якій буде все те саме, що й на першому поверсі експозиції. Держава. Дипломатія. Військово-промисловий комплекс. Та вони вчинили зовсім інакше.
Їхня експозиція чільної війни ХХ-го сторіччя починається з моделі звичайного будинку, в якому мешкала пересічна британська родина Алпресів. Голова сім'ї Вільям (робітник залізничного депо), його дружина-домогосподарка Еліс та десятеро їхніх дітей. Двоє синів пройшли фронт: один у авіації, другий у піхоті - від Дюнкерка до Нормандії. Хтось із дочок служив у пожежній охороні. Хтось гасив німецькі "запальнички". Хтось жив тихо-мирно і працював на фабриці.
Історія Другої світової подана через історію одної-єдиної британської сім'ї. По суті, екскурсанти мають можливість прожити всі шість років поразок та перемог так, як і ця звичайна родина з лондонського передмістя. І знаєте, це вражає
Поруч інтерактивна модель. Віртуальна екскурсія кімнатами їхнього будинку. За кілька метрів - типове бомбосховище, що їх мешканці Лондона споруджували у дворах за затвердженими лекалами. Туди можна зайти та послухати звуки авіанальоту, добре знайомі кожному лондонцю, який пережив війну. У цій залі маршрут пролягає крізь реконструйовані кімнати їхньої оселі. На кухні - продуктовий набір та протигази. У спальні - одяг та постільна білизна. У коридорах - плакати тієї доби, що закликають економити продукти та електроенергію. Історія Другої світової подана через історію одної-єдиної британської сім'ї. По суті, екскурсанти мають можливість прожити всі шість років поразок та перемог так, як і ця звичайна родина з лондонського передмістя. І знаєте, це вражає.
Адже ми й досі сперечаємося, як говорити про Другу світову в контексті України. Українці носили шеврони різних армій. Встигали протягом життя неодноразово змінити громадянство. Воювали пліч-о-пліч та брат проти брата. Ті з них, хто переміг - могли й програти. Ті, хто програв, - могли й перемогти. На відміну від британців, у нас немає і не може бути лінійного погляду на події тих років. Просто тому, що війна перемолола території країни. Разом із мешканцями цих територій.
Доля "маленької людини" - може, це й міг би бути універсальний спільний знаменник, який би втихомирив різноголосся числівників. Перемоги у всіх були різні й не завжди належали тим, хто їх здобував. А ось випробування були у всіх приблизно однакові
Доля "маленької людини" - може, це й міг би бути універсальний спільний знаменник, який би втихомирив різноголосся числівників. Перемоги у всіх були різні й не завжди належали тим, хто їх здобував. А ось випробування були у всіх приблизно однакові. Хтозна, може, колись ми побачимо український меморіал Другої світової, в якому під одним дахом будуть зібрані історії мешканців різних територій. І з'ясується, що доля донецького інженера, херсонського селянина, кримськотатарського агронома, львівського священника та ужгородського містянина мають набагато більше спільного, ніж ми звикли вважати.
Монументальний пафос зручний для імперій. У ньому розчиняються біографії. Глобальне витісняє приватне. Та варто лише придивитися до деталей - і з'явиться шанс збагнути пережите. Те, що нас усіх споріднює.
Коментарі