Пастка для Залужного. Яку комбінацію придумала влада
Якщо запобігти появі головкома на політичній арені ОП вже не може, то в інтересах чинної влади зробити так, щоб ця подія сталася якомога раніше
Ймовірна відставка Валерія Залужного з посади головнокомандувача Збройних сил є справжньою сенсацією з точки зору логіки російсько-української війни. Її можна пояснити лише в тому випадку, якщо між політичним керівництвом держави і військом вже взагалі не залишилося точок дотику, або в разі, якщо війна наблизилася до свого завершення. Поки що ні те, ні інше не є очевидним. Тому ситуацію варто скоріше розглядати в площині класичної політики. А тут якраз все більш менш зрозуміло.
Мало хто сумнівається, що Залужного звільняють не як воєначальника, а як імовірного політичного конкурента
У пам'яті зринають подібні сюжети з гучними відставками популярних керівників, які стали викликати надто великі ревнощі чинних президентів. Власне, в часи Леоніда Кучми таких відставок було аж дві - у 1996 році був звільнений з посади прем'єр-міністра генерал Євген Марчук, а в 2001-му з тієї ж посади - Віктор Ющенко. У випадку Марчука навіть ширилося формулювання, з яким нібито вийшов указ про його звільнення, - "за створення власного політичного іміджу". Насправді такого формулювання не було, як не буде його і в можливому указі про відставку Залужного, але суть від цього не змінюється. Мало хто сумнівається, що Залужного звільняють не як воєначальника, а як імовірного політичного конкурента.
Виникає питання: а чи не боїться Офіс президента, що усунення Залужного спричинить провал на лінії фронту? Скоріш за все, ні. Такий розвиток подій не вважається вірогідним. Війна ввійшла у інерційну фазу, і щоб змінити її хід, потрібні дуже серйозні причини. До того ж, на сьогоднішній день генерал Залужний - лише частина тієї системи, у якій він приймає головні рішення, але в межах вже досить визначеної і безальтернативної стратегії. Суб'єктом її вироблення і реалізації залишається Генеральний штаб як колективний орган. Тому ймовірна відставка Залужного у близькій перспективі на обороноздатність країни навряд чи вплине.
Натомість у внутрішньополітичній сфері така відставка матиме вибуховий ефект. Вона моментально зробила б Валерія Залужного центральною фігурою української внутрішньої політики.
Напевно, що для Офісу президента це не буде доброю новиною. І навряд чи це є метою всієї цієї комбінації. Якщо говорити про мотиви і контекст, то йдеться, скоріше, про превентивний захід - і ось в якому сенсі. Якщо запобігти появі Залужного на політичній арені ОП вже не може, то в інтересах чинної влади зробити так, щоб ця подія сталася якомога раніше. Часова дистанція між стартом політичної активності і точкою входу в політику (виборами) для популярного лідера має вирішальне значення. Якщо ця дистанція є довгою, то імідж неминуче псується, харизма тьмяніє, але минулі заслуги поступово забуваються. Схоже, саме на це роблять ставку політтехнологи на Банковій.
Найімовірніше, розрахунок недоброзичливців Залужного полягає в тому, що до наступних президентських виборів він розгубить той авторитет, який сьогодні має в українському суспільстві
Тобто ми розуміємо, що поки діє воєнний стан, виборів не буде. І вони будуть не скоро, оскільки війна стає затяжною. І, найімовірніше, розрахунок недоброзичливців Валерія Залужного полягає в тому, що до наступних президентських виборів він розгубить той авторитет, який сьогодні має в українському суспільстві.
Періодичні чутки про звільнення генерала, що супроводжуються паралельною кампанією дискредитації і прямими атаками з боку провладних спікерів - все це вказує на певну політичну стратегію і технологію, спрямовану на поступове, але цілеспрямоване і систематичне знищення політичного іміджу Валерія Залужного.
Втім, відставка Залужного може виявитися критичною у тому вимірі української політики, про який, здається, мало хто зараз на Печерських пагорбах турбується. Адже Залужний став не просто головнокомандувачем Збройних сил України, він став символом нового українського війська, гарантом його здатності перемагати.
Саме цей символічний набуток і боїться втратити українське суспільство, яке не розбирається у тонкощах стратегічного планування і внутрішньополітичного позиціонування. На кону стоїть наша віра у перемогу. А сам Залужний, як, до речі, і Зеленський, є лише заручниками цієї ситуації.
Спеціально для Gazeta.ua
Коментарі