Як фейкова історія стала головною зброєю Путіна

Російський президент не соромиться фальшувати історію на догоду прославлення російських завоювань та заперечення існування України

Володимир Путін не соромиться називати війну проти України завойовницькою. Нещодавно він вже називав анексію чотирьох регіонів України (Донеччини, Луганщини, Запоріжжя та Херсонщини) "завоюваннями" та виключав можливість їх повернення внаслідок мирних переговорів. Справді, російські еліти можливо дедалі більше втомлені дискомфортом, викликаним західними санкціями, але вони погодяться на мирні переговори лише у тому випадку, якщо Україна визнає втрату чотирьох регіонів.

В червні 2022 року Путін порівняв своє завоювання України з походом Петра І. На 350-ту річницю народження імператора Путін сказав, що Петро Великий нічого не забрав у Швеції, натомість "повернув [те що належало Росії]", додавши, що "очевидно, це також наша доля повернути [російське] і посилити [країну]". Путін бачив себе протягом понад десятиліття "збирачесм російських земель", де "російськими" вважаються ті, що належать трьом східнослов'янським народам.

Упереджений погляд на історію призводить до того, що люди не бачать за деревами лісу. У серпні минулого року Путін схилявся над мапою 400-річної давнини, вважаючи її доказом того, що Україна не існувала. На жаль, Путін проігнорував ту частину мапи, яка позначала територію нинішньої України як "Україну". Назва "Україна" вже була у вжитку в XVII столітті - ще до того, як Московія трансформувалася у Російську імперію у 1721 році.

Назва "Україна" ще давніша. Насправді, як прояснює гарвардський професор Сергій Плохій, "назва "Україна" має середньовічне походження і вперше згадується літописцями ХХ століття". В XVII столітті "Україна" "увійшла до міжнародного словника" як одне з імен козацької держави, створеної після повстання Богдана Хмельницького 1648-1657 років.

Претензії Путіна на українські землі полягають на фальшивих історичних твердженнях. Реваншистські відсилки до "історичних земель" відкривають претензії до німців, фінів та японців щодо Калінінграда, Карелії та Курильських островів відповідно. Президент Володимир Зеленський видав указ 22 січня, в День української єдності, про території Російської Федерації, населені етнічними українцями.

В нещодавньому академічному дослідженні професорка Олівія Ірена Дюранд заводить нанівець повторювані російські претензії на південно-східні регіони України. Російські націоналістичні дисиденти в СРСР та російські націоналісти-емігранти, як відомий письменник Олександр Солженіцин, просували територіальні претензії щодо південно-східної України за десятиліття до Путіна. Поки СРСР розвалювався у 1990-1991 роках, Солженіцин ставив під сумнів право України на її південно-східні землі.

Путін вперше підняв територіальні претензії на південно-східну Україну у промові на саміті НАТО в Бухаресті 2008 року, брехливо описуючи ці регіони як такі, що заселені "росіянами". Насправді царистські, радянські та українські переписи населення не показували російської етнічної більшості ніде, крім Криму.

У 2014 році Росія вперше почала військову агресію проти України та анексувала Крим. Путін підняв давно забутий царистський термін "Новоросія" на підтримку своїх територіальних претензій на південно-східну Україну. Путін критикував радянського лідера Володимира Лєніна за включення "історичних російських земель" південно-східної України в склад Української РСР.

Дюранд пише, що південна Україна називалася Ханською Україною, чи Томбасар Мукатаасі, до завоювання Російською Імперією в 1783 році. Наукові роботи, написані в кінці ХІХ століття, називали її "Південна Україна" та "Степова Україна". Козацька України (Запорізька Січ), Ногайська Орда, Кримське ханство та Османська Імперія співіснували та зіштовхувалися у Південні Україні протягом сторіч до завоювання Російською Імперією.

У ХІХ столітті іноземці складали велику частку населення міст таких як Одеса, Маріуполь, Миколаїв та Херсон. Одеса включала велику частку італійців та французів, тоді як греки становили велику групу у Маріуполі. На додаток, українські поселенці мігрували та оселялися у південній Україні з XVII століття.

Дюранд показує, що українці становили більшість у 54% у Херсонській губернії, яка включала Одесу, 69% у Єкатеринославській губернії, яка включала Донецьк, Луганськ та Запоріжжя, та 42% чи майже половину мешканців Таврійської губернії, яка включала Крим, де мешкали багато татар, та берегову лінію вздовж північного узбережжя Чорного моря аж до Маріуполя.

Всупереч твердженням Путіна та інших російських націоналістів, росіяни ніколи не становили більшості в жодній з губерній "Новоросії". Дюранд пише, що до формування радянської України 1922 року південно-східна Україна була "вже переважно населена українцями та іноземцями". У ХХ столітті південно-східна Україна стала ще більше етнічно українською за сім десятиліть радянського панування та три десятиліття незалежності України.

Реанімація Путіним терміну "Новоросія" з метою виправдати територіальні претензії на південно-східну Україну "не лише фактово неточна", пише Дюранд, "це цілком новочасне припущення, яке слугує меті реколонізації". Путін використовує фальшиву історію, щоб заперечити існування "України", яка на шість століть старша, ніж "Росія," та українського народу, який жив на території сучасної України століттями до того, як ця територія була колонізована Росією.

Вторгнення Росії в Україну у лютому 2022 року є прикладом того, як імперський націоналізм та історичні міфи, поєднані в єдине ціле, призвели до кривавої масакри у Європі, востаннє баченої сімдесят років тому у Другій світовій війні. Путін діяв на грунті давньої, але неправдивої реваншистської претензії на "Новоросію", анексуючи південно-східну Україну та ведучи геноцидальну кампанію руйнування української ідентичності через депортацію дітей та насильницьку русифікацію та ресовєтизацію.

Спеціально для Gazeta.ua