Місто бачить спотворене село. Але в кожному є свій Сковорода

Сидить на призьбі, мружиться на сонце, думає про своє. Міг би написати книжку - і не одну. Але треба годувати худобу, бо її філософією не нагодуєш

Григорій Сковорода - це не просто людина, це явище, що виходить далеко за рамки однієї, навіть, геніальної, особистості.

Місто бачить спотворене, дуже поверхневе і нетипове село. Сварливу тітку на базарі, смішну, дешево нафарбовану молоду дівчину, невпевненого чоловіка, який питає дорогу.

Місто не бачить, чому тітка сварлива. Щоб приїхати на базар о 9-й, їй довелося прокинутися о 3-й ночі, зарізати і випатрати курей, а потім 4 години везти електричкою непідйомні баули на базар. Хто зна, чи сварилась би вона, якби могла в суботу прокинутися о 9-й ранку, солодко потягнутися у ліжечку, поніжитися, випити кави з круасаном?

Сільські люди незрозумілі здалеку. Зблизька вони глибокі, мудрі, веселі – різні. Вони читають книжки і мріють про зорі. Чогось не знають, а в чомусь розбираються найкраще в світі. В кожному селі маємо свого Сковороду. Сидить на призьбі, мружиться на сонце, думає про своє. Міг би написати книжку, і не одну. Але треба годувати худобу, бо її філософією не нагодуєш. Так і живуть. Мудрі люди в глибині. Як карасі.

Шануймо сьогодні Григорія Сковороду і філософа у кожному з нас.

Оригінал