Китай, Іран та РФ проти США. І ось чому це добре

Світ зробив за минулі три десятиліття грандіозний стрибок у науково-технічному розвитку, але здається, земляни в своїй масі не стали жити краще

Двополярний світ - це добре.

Світ тривожно вдивляється в рухи Китаю, Росії, Ірану, Північної Кореї, частини Африки та інших. Стає очевидним стрімке формування союзу, члени якого дружитимуть проти США, ЄС та інших країн ліберальної демократії. Ніхто не береться передбачати, яких форм набуде це протистояння і як далеко все зайде. Але всі солідарні в одному: це небезпечно.

Заперечити нічого. Дивує інше: чому ніхто навіть натяком не зазначить, що нове об'єднання не тільки шкідливе, а й корисне, якщо дивитися на картину, що відкривається, дуже зверхньо. Бачу, як в автора летять стріли-звинувачення в підтримці світових диктатур, роботі на Кремль, Пекін, Тегеран...

А тепер просто замислимося: наскільки корисним виявився для планети "однополярний" стрій, який проіснував протягом 33 років, розпочавшись у ніч із 9 на 10 листопада 1989 року, коли Берлінську стіну розібрали на сувеніри? Сьогодні всі відчувають, що діється щось не те – у всіх сферах, у всіх країнах. Популізм захлеснув планету, традиційні інституції впали, причому всі: освіта, церква, дипломатія, міжнародні спілки та домовленості. Світ зробив за минулі три десятиліття грандіозний стрибок у науково-технічному розвитку, але здається, земляни в своїй масі не стали жити краще. Йдеться не лише про сильно впавший "індекс щастя", а й про рівень споживання. В цілому, звичайно, всього побільшало, все дається легше, але завдяки різкому стрибку нерівності в доходах - основна маса населення біднішає, еліта ж купається в розкоші. Буквально всі виробники масово занижують якість продукції, скорочують термін її служби, зменшують вагу та обсяг звичних товарів, які начебто не дорожчають, але за умовний долар покупець отримує менше. Натомість вартість предметів мистецтва зростає як на дріжджах, океанські яхти для мільярдерів дедалі довші, палуб на них все більше, басейни дедалі ширші та дедалі популярніша наявність вертолітного майданчика.

І все це сталося за короткий період після падіння Берлінської стіни. І це, на мою думку, аж ніяк не збіг. Адже зі стіною впала міжнародна конкуренція між англо-саксами та соцтабором. Настала ера гедонізму та похеризму. Зжили себе старі ідеологічні конструкти часів холодної війни, відповідно – зійшли зі сцени політики старої школи. Нові часи не висувають сучасним лідерам суворих вимог. Головне, щоб був молодший, симпатичніший і балакав те, що подобається домогосподаркам.

Таке враження, що у політику примусово відправляють недалеких дилетантів, до кінематографа – безталанних сценаристів та режисерів, розплодилися живописці-недоучки, безголосі співаки, нікчемні актори… Запит на високе мистецтво падає катастрофічно. Лідери колись могутніх міжнародних та релігійних організацій проголошують із трибун та церковних кафедр дичину, фактично виправдовувати війну та фашизм. Мораль, яка завзято і старанно створювалася геніями минулих століть розтоптана, померла разом із богом. Населення - вождям під стать. Ніхто не хоче напружуватися, всі готові підкорятися, аби було якомога більше жратви – нехай все менш якісної, але щоб можна було набити пузо до відрижки. А ситно ікнув, вирушити в кіно на перегляд чергової казки чи стрілялки, які раніше дивилися б лише підлітки, якби у фільмах не було стільки крові та сексу.

Раніше це було просто неможливо. Ці розрізнені здавалося б процеси прийнято називати постмодерном. Я ж вважаю за краще назвати це наслідком однополярного світу, який скасував боротьбу ідей, протистояння – військове, економічне… Після нищівної перемоги Заходу над смердючим Совком - ліберальний світ відкинувся у кріслі-гойдалці і взявся не відволікаючись робити гроші. Йому вже нічого не загрожувало.

Але відсутність конкуренції ніколи і нікому не йшло на користь, а зрештою шкодить самому монополісту. Той самий ліберальний світ, побудований протистоянням ідей і конкуренції, змінив себе і почав деградувати. Реакцією у відповідь на те, що відбувається, стало вибухове зростання популярності соціалістичних ідей. Цей вірус, епідемія якого минулого разу спостерігалася перед Першою світовою, здавалося б, зійшов нанівець після нищівного фіаско та грандіозних потрясінь, які він послав на людську цивілізацію. Але ні: соціалістичний вірус незнищенний, він чекав свого часу, причаївшись в університетських кабінетах професури, у творчих колективах лівої преси та у програмах політичних фриків. Сьогодні соціалістична зараза знову охопила всю планету. Що зрозуміло. Коли проста людина відчуває, що щось пішло не так, для неї немає більш простої та захоплюючої ідеї, ніж "взяти і поділити". Диктатури тільки чекали на цей момент. На це наклалися додаткові чинники, такі як різкий стрибок китайської могутності, старіння населення розвинених країн тощо. Одним словом: відкрилося вікно можливостей, яким скористалися...

Остаточне оформлення другого ідеологічного полюса, що зник 30 років тому – справа найближчого часу. А за ним – і гонка озброєнь, і небезпека нової великої війни, активізація усіляких революціонерів та терористів, перекроювання кордонів...

Але в цього процесу є й одна категорично корисна властивість: конкуренція підштовхне світ до розвитку, до генерування ідей та пошуку втраченого сенсу. Чи вдасться людям вирішити це головне завдання? Ніхто не знає. Але людство неодноразово стикалося з подібними проблемами. І щоразу, ціною титанічної боротьби і найжорстокіших страждань вдавалося вибратися з глухого кута. Руйнувалися цивілізації та імперії, але людство продовжувало жити, слідуючи щоразу по новому знайденому шляху. Так чому сьогодні ми повинні спасувати перед очима рідкісним викликом? Здається, вже поступово приходить розуміння масштабності завдання. Наступний етап – її вирішення. Власне, пошук рішення вже ведеться – на полях під Бахмутом та Роботиним, у небі над Севастополем та Москвою-сіті.

Оригінал