Вірменія, що розвернулася до Заходу, – це фейк. І ось чому

Усі дії керівництва Вірменії можуть бути спрямовані виключно на те, щоб змусити Росію розпочати відкритий військовий конфлікт з Азербайджаном

З подивом спостерігаю, як у деяких українських ЗМІ з'являються статті, автори яких тиражують тезу про спроби Вірменії "відірватися від Росії". Це пов'язано, зокрема, з новиною про те, що Вірменія розпочала спільні зі США військові навчання, а також з візитом дружини прем'єр-міністра Нікола Пашиняна Анни Акопян до Києва.

Подив цей викликаний очевидним фактом, що Вірменія тотально залежить від Росії. Кордони Вірменії контролює російська сторона, всі найважливіші сектори економіки Вірменії також давно перебувають під російським контролем. У Гюмрі знаходиться російська військова база. У цих умовах всі дії керівництва Вірменії можуть бути спрямовані виключно на те, щоб змусити Росію розпочати відкритий військовий конфлікт з Азербайджаном. Але Росія на це піти не може, тому що азербайджанська армія є однією із найсильніших на теренах колишнього СРСР. Вона вже показала, на що здатна, у ході 44-денної війни, перемога в якій була здобута не так над Вірменією, як над вірмено-російським союзом. Тим, хто має сумніви в цьому, потрібно відвідати Парк військових трофеїв у Баку. Там представлено всю трофейну техніку, захоплену Азербайджаном у ході 44-денної війни у Вірменії, – вона вся російська. Зокрема, танки та БТР із символами Z та V, добре знайомими українцям після повномасштабного російського вторгнення.

Але це ще не все. "Ми пропонували домовитися з Азербайджаном таким чином, щоб два райони – Кельбаджарський та Лачинський – фактично залишилися під юрисдикцією Вірменії та весь Карабах", – заявив сьогодні президент Росії Володимир Путін, виступаючи на пленарній сесії Східного економічного форуму у Владивостоці. І це було відкрите визнання того, що Росія планувала "регулювати" вірмено-азербайджанський конфлікт, по суті підтримавши карабахський сепаратизм.

Що завадило реалізації цих планів? Економічна та військова міць Азербайджану, що зросла, а також політична підтримка з боку Туреччини. Але нинішнє керівництво Вірменії мріяло зберегти статус-кво. Більше того, Нікол Пашинян тоді зробив провокаційну заяву, що "Карабах – це Вірменія, і крапка". Спирався він тоді на допомогу Росії. Яка, згідно з Конституцією РА, є її гарантом безпеки.

Нині над головою Пашиняна збираються хмари. Зокрема й через те, що він провалив усе, за що брався. Але тотальна залежність Вірменії від Росії нікуди ніколи не подінеться. Припускати інше – наївність чи усвідомлена брехня. Власне, навіть у Вірменії про це відкрито говорять. Зокрема, керівник опозиційної фракції "Честь имею" Айк Маміджанян заявив, що РФ є єдиним із геополітичних гравців, який не висловив жодної негативної реакції на "вибори в Карабаху". Вона й надалі підтримуватиме сепаратизм. Скрізь – від Абхазії та Південної Осетії до Придністров'я та Криму з Донбасом. І це важливо розуміти. Як і те, що Вірменія, на відміну від Азербайджану, не засудила "вибори" на тимчасово окупованих РФ територіях України. Ось вам і "Вірменія, яка повернулася у бік Заходу" та "Вірменія, яка зробила кроки назустріч Україні".

Спеціально для Gazeta.ua