Цой і Кінчєв: найелементарніша дія – дати іншому п..зди

Кінчєв засцяв вмирати молодим і, судячи зі світлин, догниває в наколках

Абстрагувавшись від ролі та фігури Віктора Цоя у світовій революції, я згадав, що мене вельми ошелешив той факт, що прихильники сов. груп "Кино" і "Алиса" у 1980-ті роки пиз..лися між собою в російських (боюся, не лише) містах.

Можна було зрозуміти футбольних фанатів. Це нормально. Так влаштовано у спорті. Спорт – особливо клубний – імітація середньовічних цехів у сучасних умовах. А якого хера було ділити прихильникам музики – аж до бійок на ножах – я не міг збагнути. Але сьогодні мені здається, що вся хворобливість ситуації походила від того, що Цой і Кінчєв замінили багатьом молодим сов. людям комсомол. Вони прийшли заповнити ту лакуну, яка утворилася внаслідок корозії комуністичних ідеалів. Комсомол був уже не cool, як ще навіть серед їхніх батьків, які гинули на перевалі Дятлова і будували БАМ. А Цой і Кінчєв були cool. І кожен з них у свій спосіб був космічним комсомольцем і "чєловєком глибокого міра". І кожен з них ніс свою "науку", своє сакральне знання.

Перший був лунатичним романтиком, другий – патологічним позером. У кожного був свій прийом. Дуже крутий і спектакулярний. Зі своєю легендою і євангелієм. Червоний "ікарус" став хрестом, об який розбився Цой і на багато років для багатьох сов. людей став богом. Кінчєв засцяв вмирати молодим і, судячи зі світлин, догниває в наколках. Чому це не була музика? Тому що творчість їхня сприймалася фанатами як священна доктрина і заклик до дії. А оскільки найелементарніша дія – дати іншому п..зди, то на тому філософія цих двох співців зотлілого трупа імперії фактично й завершилася. Тому пиздитися на тему Цоя українцям негоже.

P.S. Як сказав Олексій Кірін, "вони як пріґожин і шойґу".

Оригінал