То чому ж переміг Ердоган?

Туреччина вирвалась з цього онтологічного кола бідності, черга за нами

Отже, Ердоган переміг. Як я і прогнозував. А точніше, сподівався. А отже перемогла і "ерді-економіка". Продовжиться експеримент з ГКП - грошово-кредитної політики. Та саме немейнстримна монетарна модель розвитку.

Яка полягає у п'яти ключових постулатах:

1. Постійне широке розширення пропозиції кредитних коштів у реальному секторі економіки.

2. Від'ємні реальні відсоткові ставки (коли базова ставка центрального банку нижча за інфляцію).

3. Немонетарна інфляція, викликана зовнішніми шоками, яка формує внутрішню інфляцію пропозиції, пов'язану із зростанням собівартості готової продукції, не може бути підставою для проведення жорсткої монетарної політики центрального банку всередині країни.

4. Економічне зростання та робочі місця є базовими пріоритетами, економіка сама має підібрати "інфляційні ключі" на стадії динамічного зростання в діапазоні 5%+, тобто на етапі "великого поштовху". Можна пожертвувати на короткостроковому інтервалі ціновою стабільністю заради довгострокового економічного зростання.

5. Не важливо, яка в тебе інфляція, головне щоб реальні темпи зростання економіки та доходів населення були вищими.

А що з економікою?

За даними провідних аналітичних компаній, таких наприклад, як The Boston Consulting Group (BCG), McKinsey, найближчим часом концепція "довгих" та мережевих ланцюжків додаткової вартості поступиться місцем двом новим концепціям, які стануть домінантними:

- решоринг — повернення виробництв назад на батьківщину;

- ніаршоринг — переміщення виробництв (промисловий аутсорсинг) до країни, що знаходиться поряд з основним ринком збуту.

Для США базою для ніаршорінгу стає Мексика та ряд країн Латинської Америки, для ЄС – Туреччина.

Про ці ж глобальні тенденції пишуть і організації ЮНКТАД та ЮНІДО при ООН, які вивчають принципи руху глобальних інвестицій та промислового розвитку у світі.

На прикладному рівні — це означає "китаїзацію" Туреччини у контексті промислового виробництва.

Це буде супроводжуватись високими темпами зростання і завищеною інфляцією, яка буде уповільнюватись по мірі мінімізації глобальних факторів впливу на сировинні ціни.

Тільки невеликий зріз новин щодо Туреччині за останні рік (на тлі "кризи" з лірою, як у нас люблять писати):

- найбільший готельний оператор Accor Group значну частину свого портфеля сформує за рахунок нових придбань турецької нерухомості;

- IKEA перенесе частину своїх виробництв із азіатських країн до Туреччини.

- Компанія Kaga Electronics з 2022 року збудує у Туреччині новий завод з виробництва друкованих плат, чіпів та напівпровідників, попутно згортаючи свої виробництва в Азії.

До речі, свою концепцію решорингу Україна поки безпорадно зливає.

Наша країна могла поборотись за надання своїх промислових майданчиків під глобальні технологічні ланцюжки, що скорочуються. Адже Україна знаходиться поряд з ЄС, має зручну логістику і транспортне сполучення з Європою, укладено угоду про ЗВТ.

Але в цьому питанні ми не тільки вже програли Туреччині, а й програємо Північній Африці: Єгипту, Тунісу, Марокко.

За всіма базовими факторами промислового розвитку ми маємо просто вбивчу внутрішню політику: ціна на енергоресурси, людський капітал (освіта, наука, медицина), рівень ризиків, розвиток інфраструктури.

До речі, деградація промисловості та людського капіталу – це взаємопов'язані процеси.

Згідно з дослідженнями МcKinsey, витрати промисловості у структурі науково-дослідних та конструкторських робіт складають:

89% — у Німеччині та Південній Кореї;

87% — у Китаї та Японії;

67% — у США;

69% — у Мексиці.

Питома вага промисловості Німеччини, США та Японії у загальному обсязі патентів досягає 73%.

Тобто без промисловості не буде якісної системи освіти, науки, не буде попиту на інновації висококваліфікованих робітничих кадрів.

Натомість аналітики нашого НБУ "радіють" девальвації турецької ліри, приховано думаючи, що ось зараз турки здадуться і перейдуть у формат монетарного мейнстриму, принагідно знищуючи свій промисловий потенціал.

Це така специфічна радість.

Так само людина, яка поглинута своїм пороком або зробила неправильний вчинок, отримує задоволення від того, що і хтось інший, хто йшов правильним шляхом, вляпався в ці ж тенета.

Якесь облудне заспокоєння та внутрішній комплекс неправоти — мовляв, ми все правильно робили, хоч це й призвело до негативних результатів.

Ну а поки що в аналітичних звітах з промислового потенціалу "Global Manufacturing Risk Index" України та її промислових майданчиків немає.

Проте є майже всі наші регіональні конкуренти: Туреччина, Чехія, Угорщина, Румунія, Польща. І є Північна Африка.

Але все перелічене вище є досить складними економічними категоріями для широкого загалу. Скільки було прикладів, коли правильні рішення не підтримувались електоратом. То чому ж переміг Ердоган?

Зізнаюсь, що десь тиждень тому, шановний мною Андрій Рева, роз'ятрив мої думки. Суть його зауважень до моїх статей про Ердогана та його політику зводилась до наступного. Якщо Ердоган такий розумний політик і все робить правильно, то чому тоді він програє вибори (за багатьма оцінками напередодні). Це був удар у больову точку, адже цю тезу важко спростувати. Якщо твоя політика не знаходить підтримки народу, то вона йому не потрібна, навіть якщо і правильна.

Але Ердоган переміг і тепер я можу відповісти: "Бачите, Андрію Олексійовичу, народ обрав саме "ерді-економіку".

І цьому є декілька причин.

Перша - мікрорівнева. Перемогу Ердогана святкували люди, "змучені інфляцією". Це, звісно, жарт.

Мінімальна заробітна плата у Туреччині - 500 доларів, низький рівень безробіття, а для їх зростаючої демографії, він невимовно низький. Турки перестали їздити на заробітки у Європу, перестали мігрувати у Німеччину. Навпаки, багато хто їде працювати до них, зокрема, українці, грузини.

Але є і макропричина. Турки почали відчувати себе учасниками великого історичного проекту, у них з'явились амбіції та відчуття шляхетності.

Їм подобається жити у країні, де майже кожен місяць відкривається велике виробництво, де ідеальні дороги, надсучасна інфраструктура, динамічне житлове будівництво, найбільший у Європі міст через Дарданелли, якісна освіта та медицина.

У країні, яка виробляє сучасну техніку, озброєння, у якій розвивається енергетика, і формується один з найбільших у Європі газових хабів.

Тепер, Туреччина стає ще вузловим логістичним хабом альтернативного напрямку Нового шовкового шляху з Китаю.

А у перспективі - хабом індійського товарного маршруту в ЄС та каспійського транспортного кільця з країнами Центральної Азії, які стають місцем збірки нового союзу тюркських країн.

Туркам подобається жити у динамічній країні, наповненій драйвом розвитку.

Жити у країні, яка стає ініціатором потужних геополітичних проектів, яка формує майбутній глобальний кластер регіональної інтеграції. І Туреччина є вісьовою країною, ядром цієї інтеграції.

Я вже не кажу, про те, що Туреччина - це країна, чисельність населення якої постійно зростає, так само як і кількість іноземців, які хочуть її відвідати.

В останній час у Ердогана було кілька випробувань. Землетрус, коли всі очікували, що він буде просити допомогу і звернеться до МВФ.

Але він не став цього робити, заявивши, що Туреччина ніколи не буде брати кредити фонду. Звісно, адже з програмою МВФ на шиї, твоя країна не буде зростати на 11%.

В Україні, не дай Боже нам ще такого нещастя, вже давно б почали збирати кошти по всьому світу, зібрали б чергове "лугано" і привезли би туди "плани-гуано" стосовно відбудови.

Але Туреччина бере гроші лише за геополітичні послуги, як, наприклад, з Катаром чи Зерновою угодою. Те, що робить Ердоган - це політика економічного націоналізму.

Такі країни, як Туреччина, дають унікальну візію того, що насправді зветься реформами.

Адже реформи - це творчі дії суспільства за напрямком, створеним вольовим чином візіонерів, які формують нове соціальне благо, а не постійні пояснення чому українці мають жити гірше і від цього їм стане краще.

Наступає час, з одного боку, "вольових політичних еліт", а з іншого - розкутого творчого потенціалу суспільства. Адже саме це і дає синергію подальшого розвитку, замість анархічного руху по колу.

На жаль, рух по колу продукує лише чергові втрачені покоління і мільйони мігрантів, які покидають свою країну. Туреччина вирвалась з цього онтологічного кола бідності, черга за нами.

Оригінал