Кістка в горлі Кремля. Чого бояться росіяни?

Вони чекають, що Захід втомиться від України. І бояться, що цього ніколи не станеться

США вважають пріоритетним завданням забезпечити Україну винищувачами F-16. Президент Джо Байден схвалив плани щодо відповідного навчання українських пілотів. Відомо, що вони вже розпочали тренування на цих універсальних літаках.

Хто б міг подумати ще десь шість місяців тому, що цивілізований світ загалом схвалить передачу Україні "бойових соколів" для набагато ефективнішого протистояння російському окупанту? Мало хто. Але Росію вже не бояться. Ніхто вже не завмирає від безглуздих погроз з бункера. Весь цивілізований світ чудово розуміє, що хронічні брехуни, нікчемні мародери і жалюгідні "визволителі" повинні бути поставлені на місце. Раз і назавжди. Світ не втомиться допомагати Україні. Це не просто допомога. Це визначає те, на якому боці: на боці справедливості і добра або на боці брехні і тотального зла. Вибір цивілізованого світу очевидний.

До речі, багато військових та політиків у США вважали і вважають, що якби українська армія отримала ті ж F-16 ще рік тому, то жертв і руйнувань в Україні можна було б уникнути. Тут варто сказати: краще пізно, ніж ніколи. Але світ, мабуть, вже й сам в цьому остаточно переконався.

Допомога Заходу Україні – кістка у горлі Кремля. Я завжди говорив, коли обговорювалася тема підтримки України, що Америка продовжуватиме це робити. Так, нас можна засуджувати, що ми розтягували цей конфлікт у часі, сподівалися на якісь переговори, не завжди і одразу в достатній кількості давали те, що було потрібно ЗСУ. Але дуже часто, коли обговорювалася тема України, я згадував і приводив у дискусіях на різних рівнях слова Вінстона Черчілля, який говорив колись: "Умиротворювач – це той, хто годує крокодила, сподіваючись, що той з'їсть його останнім".

Так, можна дати одне, інше, третє, уникаючи чи розтягуючи геноцид, що має місце в Україні. Але наскільки довго це може тривати? Тоді треба було або змиритися з тим, наприклад, що буде менше геноциду, але повне рабство; що Україна знову стане колонією Росії, яка сьогодні набагато слабша, ніж був свого часу СРСР. РФ сьогодні – без ідеології, вона є нічим. Тому тут не можна йти на поступки. Наслідки такої політики ми всі побачили у ситуації із Кримом.

Усі заяви наших політиків найвищого рівня свідчать, що і демократи, і республіканці мають намір продовжувати допомагати Україні. Так, вони політично конкуруватимуть у цих питаннях між собою, закликатимуть до ретельного контролю ресурсів тощо. Але це вже внутрішньополітична картина США. Однак, як я вже казав і говорю зараз, США допомагатимуть Україні стільки, скільки буде потрібно.

Можливо, саме це змушує Росію заявляти, що це не вона країна-агресор, а США. Цікаво виходить: Росія захопила Крим, а коли Америка говорить про те, щоб Україна відстоювала та звільняла свою ж законну територію, РФ робить Захід ворогом. Повний абсурд! РФ безглуздо намагається виправдати будь-яку свою агресію.

Як усе буде далі? На мій погляд із США, рани в України довго не загоюватимуться. Наприклад, є думка, що якби РФ забрала в України лише Крим, а з інших територій пішла б тихо і спокійно (або взагалі туди не заходила), то, можливо, так би все і залишилося на якійсь період часу. Але зараз усе переграється. І я не думаю, що будь-коли взагалі може бути спокійно за нинішньої політичної картини в самій РФ.

Думаю, що ситуація може змінитись за умови, якщо відбудуться радикальні зміни в політичному режимі Росії. Коли там буде інша влада, пройдуть трибунали, які покарають тих, хто відповідальний за нинішні злочини. І то не факт, що українці швидко все забудуть. Я, наприклад, цього не бачу.

Тому думаю, ситуація тільки розпалюватиметься. Вони там, звичайно ж, дуже бояться підтримки Заходу, що наростає. Вони бояться сучасних танків, літаків, бояться консолідації Заходу та того, що Захід не збирається відвертатися від України.

У США я зараз чую дві історії. Перша: Україна йтиме вперед, звільняючи свою територію повністю. Друга історія: і Україна, і РФ вже дуже втомилися від цієї війни, і далі буде якийсь млявий період.

Важко сказати, як саме буде надалі. Але я можу відзначити головне: росіяни нічого не зрозуміють, доки не відчують на власній шкурі. Якби в їхніх містах щоночі по кілька разів вили сирени, чуто були перестрілки, вибухали би бомби чи ракети, вони б усвідомили, що таке війна. Поки вона далеко, вони живуть своїм звичним життям. А от коли ця війна прийде безпосередньо до будинків росіян, то ситуація кардинально зміниться. І вже точно не на користь Володимира Путіна та влади Росії загалом.

Спеціально для Gazeta.ua