Чергова провокація, з якої "стирчать вуха" Кремля

Вірменські підрозділи обстріляли позиції армії Азербайджану

Якщо щось схоже на качку, плаває як качка і крякає як качка, це, мабуть, і є качка. Цей вираз доречно згадується саме зараз, після чергової провокації з вірменської сторони. Вона полягала в тому, що підрозділи Збройних сил Вірменії з позицій у напрямку населеного пункту Lsu Гориського району зазнали інтенсивного обстрілу зі стрілецької зброї протилежних позицій азербайджанської армії у Лачинському напрямку.

В результаті скоєної противником провокації стали шехідами троє військовослужбовців азербайджанської армії. Як це завжди було, втрати вірменської сторони були вищими. Офіційно РА визнала смерть чотирьох своїх військовослужбовців, але насправді ця цифра набагато більша. Власне, така брехня – звичні дії з боку вірменської влади.

Буквально днями в РА був продемонстрований приклад того, наскільки абсурдною може бути ця брехня. Спікер парламенту Вірменії Ален Симонян розповів світу про те, що був побитий син прем'єр-міністра РА Нікола Пашиняна. Але Ашот Пашинян заявив, що його ніхто не бив. Хто тут збрехав – сказати складно. Але те, що брехня у правлячих колах Вірменії досягла свого апогею – очевидний факт.

Водночас правдиві заяви з боку представників вірменської влади зустрічаються громадськістю цієї країни доволі ворожо. Буквально днями Анна Акопян, дружина прем'єр-міністра Нікола Пашиняна, визнала, що під час 44-денної війни з вірменської армії дезертирували 11 тис. військовослужбовців. Її за це зізнання звинуватили у всьому, у чому тільки можна.

Дійшло до того, що газета "Грапарак" написала, що Анна Акопян... "працює на Азербайджан". Щоправда, потім про те саме заявив і голова парламентської комісії з питань оборони та безпеки, депутата правлячої фракції "Громадянський договір" Вірменії Андранік Кочарян. В інтерв'ю Громадському телебаченню він заявив, що випадки дезертирства були протягом всієї війни.

Кочарян зазначив, що, можливо, 11 тис. вірменських дезертирів у ході 44-денної війни – це навіть менше, ніж було насправді. Він заявив, що не може сказати, звідки Акопян узяла цю цифру. Проте парламентська комісія з вивчення війни торкнеться цієї теми, надасть відповіді на запитання, з'ясує, скільки саме було дезертирів. Все це чудово демонструє реальний рівень боєздатності вірменської армії – що в ході 44-денної війни, що зараз.

У такому разі з чим пов'язана їхня нинішня провокація? Тут має сенс нагадати про те, що голова Європейської ради Шарль Мішель провів кілька телефонних розмов із президентом Азербайджану Ільхамом Алієвим та прем'єр-міністром Вірменії Ніколом Пашиняном. Згідно з повідомленнями вірменської преси, Шарль Мішель хотів би організувати найближчими тижнями зустріч керівників Азербайджану та Вірменії у Брюсселі.

Подібний тристоронній формат мав місце і раніше. І кожна із зустрічей у такому форматі закінчувалася все новою та новою дипломатичною поразкою Вірменії. Спроба розбавити цей формат, підключивши до нього президента Франції Емманюеля Макрона, також не принесла нічого офіційному Єревану. Навпаки, за підсумками чотиристоронньої зустрічі у Празі Пашинян змушений був погодитись на те, що Баку та Єреван готові підписати мирний договір, керуючись Статутом ООН та Алма-Атинською декларацією.

Нагадаю, що Алма-Атинська декларація про створення СНД чітко говорить, що кордони між новими державами будуть ґрунтуватися на кордонах між союзними республіками колишнього СРСР, де Нагірно-Карабахська автономна область однозначно є частиною Азербайджанської РСР. Природно, що у Вірменії Нікола Пашиняна за такий провал жорстко критикували.

З іншого боку, проти такого формату переговорів виступає Росія. Вона також виступає і проти будь-яких пропозицій США щодо врегулювання вірмено-азербайджанського конфлікту. У Баку та Єревані бачать, наскільки активним є держсекретар США Ентоні Блінкен у просуванні мирного порядку денного між Азербайджаном та Вірменією, та вірменські ЗМІ повідомили, що у другій половині травня у Вашингтоні, швидше за все, відбудеться зустріч Ільхама Алієва та Нікола Пашиняна.

І ось на цьому тлі підтримки мирних ініціатив Азербайджану з боку Брюсселя та Вашингтона відбувається чергова вірменська провокація. Яка доводить небажання керівництва РА здійснювати реальні кроки шляху до світу. Нікол Пашинян побоюється, що це може йому коштувати не лише влади, а й життя. Ми ж пам'ятаємо, що таке вірменський політичний тероризм на прикладі розстрілу парламенту РА у 1999 році.

Той розстріл стався саме в момент, коли Баку та Єреван були, як тоді здавалося, досить близькими до встановлення миру. Нині ситуація повторюється. І тоді, і зараз за всім цим видно "вуха" Росії. Яка мріє мати механізми тиску і на Азербайджан, і на Вірменію. Росії не вигідний мир між Азербайджаном та Вірменією. Тому вона всіляко підливає олії у вогонь, чинячи, коли це потрібно, тиск на керівництво РА, щоб ті здійснили провокацію. А тут така ситуація, що Пашиняна й умовляти не треба. Він також мріє "заморозити" питання підписання мирного договору з Азербайджаном за будь-яку ціну, у тому числі і за життя азербайджанських і вірменських військовослужбовців, які гинуть у черговій провокації, влаштованій ним. У тому, що саме Нікол Пашинян винний у тому, що трапилося, немає жодних сумнівів. Бо якщо щось схоже на качку, плаває як качка і крякає як качка, це, мабуть, і є качка.

Спеціально для Gazeta.ua