Бездіяльність посла. Як в Україні "шанують" пам'ять героїв

Каневський не ворухнув навіть пальцем, щоб допомогти сім'ї загиблого азербайджанця

Вражаючі речі відбуваються останнім часом. Так, міністр економіки Ваан Керобян та тимчасовий повірений у справах України у Вірменії Олександр Сенченко обговорили можливість проведення засідання вірмено-української міжурядової спільної комісії з економічного співробітництва. Як повідомляє прес-служба вірменського відомства, співрозмовники обговорили низку питань, що становлять взаємний інтерес.

Якою є моя думка з цього питання, здогадатися нескладно. Але тут виявились нові обставини: річ у тому, що Олександр Сенченко раніше працював у посольстві України в... Азербайджані. Дипломати зі стажем у шоці. Ніколи такого не було, стверджують вони, щоби хтось, хто раніше працював у Вірменії, йшов потім працювати в Азербайджан, і навпаки. Раніше такі очевидні речі у МЗС України розуміли. Але зараз, мабуть, настали нові часи.

Але всі ці історії – квіточки порівняно з тим, що творить чинний посол України в Азербайджані Владислав Каневський. Розповім лише про один епізод із його діяльності в Баку. На ім'я депутата Міллі Меджлісу Азербайджану Руфата Гулієва надійшов лист від жителя села Моллагасанли Масаллінського району Гусейнова Васіфа Магеррам оглу. У ньому він пише, що його син Гусейнів Саїд Васиф Огли, який навчався і жив в Україні, пішов добровольцем на війну, вступив до 57-ї бригади ЗСУ і влітку минулого року загинув.

Разом із Саїдом в Україні мешкав його молодший брат, студент юридичного факультету НАУ. За словами батька загиблого, Саїд допомагав молодшому братові фінансово, доки був живий. Але тепер його немає. На жаль, українська держава жодним чином не підтримала їхню родину. З'ясовується, що гроші на відправлення тіла до Азербайджану зібрали представники азербайджанської діаспори, які проживають у Києві. Більше того, сім'ї загиблого довелося позичати, коли з'явилася необхідність виїхати в Україну для відвідування військкомату, де їм видали відповідні папери про сина.

Після смерті Саїда у його молодшого брата більше немає можливості оплачувати своє навчання в НАУ. У зв'язку з цими питаннями родина Гусейнова неодноразово зверталася до посольства України в Азербайджані та до керівництва НАУ. Жодної допомоги їм надано не було. Більше того, посол України в Азербайджані Каневський не знайшов часу, щоб відвідати хоча б похорон Гусейнова...

Але це ще не все. Після звернення з боку низки азербайджанських депутатів Каневський заявив, що Саїд Гусейнов був... найманцем. Ці слова шокували та обурили до глибини душі вітчизняних парламентаріїв. Справа в тому, що у боях за територіальну цілісність України загинуло вже понад 30 етнічних азербайджанців. Виходить, що всі вони найманці?! Чи варто говорити про те, що Каневський не потрудився навіть подати клопотання про вручення (посмертно) Гусейнову будь-якої української медалі чи ордену.

Тут хочу нагадати, що саме посол України в Азербайджані надсилає до Києва всі необхідні документи для нагородження того чи іншого громадянина нашої країни українською державною нагородою. Просити її для загиблого у боях за Україну Гусейнова у Каневського не знайшлося ні часу, ні бажання.

І тут я хочу навести приклади того, як Азербайджан вшановує пам'ять українців, які воювали за нашу територіальну цілісність. Наприклад, історія Віктора Серьогіна. 28 січня 1992 року керований ним цивільний гелікоптер Мі-8 з 47 пасажирами на борту був збитий пущеною з вірменських позицій ракетою "Стінгер". Після вибуху в повітрі та пожежі в салоні Серьогін зумів відвести падаючий борт подалі від житлових кварталів міста Шуша, до району ретрансляційної вежі. Загинув разом із екіпажем та пасажирами. Похований на Алеї шахідів у Баку.

У листопаді 1992 року указом президента Азербайджану Віктору Васильовичу Серьогіну було надано високе звання Національного Героя Азербайджану (посмертно). З 1995 року одну з вулиць Баку названо його ім'ям, а на будинку, де він жив, встановлено меморіальну дошку. Про його сім'ю не забули в Азербайджані через роки: упродовж багатьох років його вдові виплачується солідна пенсія у розмірі 1500 манатів (приблизно $880).

Це лише одна з багатьох подібних історій, про які мені відомо. Отак – не на словах, а на ділі – в Азербайджані демонструють, що для нашої країни ніхто не забутий і ніщо не забуте. Ось так у нашій країні вшановують пам'ять українців, які віддали життя за Азербайджан. Думаю, це те, чому варто повчитися послу України Каневському. Та й не лише йому.

Оригінал