На скільки ще нам вистачить снарядів?
Певна "стеля" по наявним виробничим потужностям в Європі та США вже досягнута
Насправді ніхто не був готовий до того, що артилерійські боєприпаси для поточної війни будуть потрібні в настільки великих обсягах. Навіть росіяни не були до цього готові.
Армія РФ воює в Україні насправді не за радянськими, а за сирійськими лекалами. Де в розпорядженні російських загарбників була, по суті, безмежна за місцевими мірками "матчасть" – майже 1 тис. артсистем різних типів зі складу сирійської армії, включно навіть з крупнокаліберними мінометами М-240 калібру 240 мм, боєкомплект був необлікований, і снарядів було багато.
А так як "конвенційного" противника там не було, росіяни саме в Сирії й засвоїли стиль війни, де артилерія без жодних підрахунків по ресурсу стволів та наявному БК застосовується в першу чергу для "знесення" міської забудови та інших об'єктів, де б могла закріпитись сторона, яка обороняється.
Ситуація виглядає так, що у росіян більше немає можливості вести бойові дії саме за допомогою "артилерійського валу"
Якщо раціонально, то ситуація вже виглядає так, що у росіян вже більше немає можливості вести бойові дії саме за допомогою "артилерійського валу". Але в Кремлі, схоже, все ще впевнені, що зможуть так воювати й надалі, достатньо лише "наколядувати" снарядів у сателітів по ОДКБ, попросити в Ірану чи "вимолити" в Китаю.
Далі варто ось що підкреслити.
Коли західні ЗМІ ставлять питання про те, що для масштабування виробництва снарядів для України не вистачає сировинної бази, вони мають на увазі, зокрема, що в Європі чи США занадто малі доступні запаси азотної селітри та бавовни, необхідних елементів для виробництва нітроцелюлози – одного з компонентів вибухівки для виготовлення артилерійських боєприпасів. Тому виникає ситуація, що зараз металу для виробництва "болванок" до снарядів більш ніж достатньо, але щоб наповнити їх вибухівкою – оцього не вистачає. Як сировина для виробництва азотної селітри потрібен, зокрема, природний газ в індустріальних обсягах. І щоб "в ідеалі" рашисти не обстрілювали об'єкти нашої хімічної промисловості, як це уже було раніше.
Це і є відповіддю на питання, а чому воююча Україна зараз самостійно не може виготовляти необхідний для ЗСУ обсяг боєприпасів, хоч "Укроборонпром" тут і може похвалитись деякими успіхами.
З іншої сторони, певна "стеля" по наявним виробничим потужностям в Європі та США має місце також.
ЄС домовився вчора, що за 1 рік виготовить 1 млн снарядів, якого вистачить для ЗСУ максимум на 100 днів боїв – і це максимум
Коли той самий ЄС домовився вчора, що за 1 рік виготовить 1 млн снарядів, якого вистачить для ЗСУ максимум на 100 днів боїв – це максимум, що на даний момент зможе "витиснути" об'єднана Європа, і очікувані затрати на рівні по €1 тис. на снаряд виглядають ще навіть оптимістично.
Структура виробництва снарядів у США виглядає теж доволі специфічно. У цій галузі є чотири крупні підрядники, потужності яких розкидані по територіям різних штатів. Але нюанс в тому, що на жодному з цих підприємств немає замкнутого циклу виробництва – металеві заготовки відливаються в одному місці, переробка на гільзи та корпуси снарядів відбувається в другому, спорядження вибухівкою в третьому, а підготовка до відправки замовнику – взагалі в четвертому. Тому так і виходить, що на виробництво одного снаряду американській промисловості загалом треба декілька тижнів часу, з поправкою в тому числі й на логістику.
Проблема "снарядного голоду" для ЗСУ насправді обговорюватиметься й далі. І схоже, що виходити з цієї проблеми наші захисники й далі будуть по вже напрацьованій асиметричній схемі – тобто покращенням точності артилерійського вогню, взаємодії екіпажів БПЛА та артилерійських розрахунків, прискоренням обміну даними між розвідкою та артилеристами "в режимі реального часу".
Тому, схоже, що найкращим вирішенням проблеми "снарядного голоду" будуть насправді державні інвестиції та волонтерські донати на дрони для ЗСУ.
