Кремль повторює "чорний січень"

Цього разу плацдармом для страшного злочину виступив Дніпро, а не Баку

Вчора, 14 січня, Росія здійснила черговий масований ракетний обстріл території України. У місті Дніпро снаряд потрапив у багатоповерхівку та повністю зруйнував один із під'їздів. За наявними на момент написання тексту даними, загинуло 5 людей, 39 поранено, серед поранених є діти. Це кошмарний, але звичний для Росії злочин.

У соцмережах вже поширилося відео із мешканкою Дніпра, син якої загинув унаслідок обстрілу багатоквартирного будинку. Убита горем жінка у сльозах звернулася до російського народу. "Ви сюди приїжджали, в наше місто. Ми вас приймали, як нормальних людей, як нормальних родичів. Що ви зробили з моїм сином? Негідники. Я вас проклинаю до сьомого покоління. Будьте ви, собаки, все життя прокляті всіма людьми, мною і усіма материнськими сльозами", – каже вбита горем мати.

Її емоції зрозумілі. Ті самі емоції пережили 19-20 січня 1990 року громадяни радянського Азербайджану. Тоді вони вперше побачили справжню особу російського фашизму. Саме так. Інтернаціональний Баку, де століттями пліч-о-пліч жили євреї, українці, росіяни, азербайджанці, тоді вперше відчув рівно те, що відчувають зараз громадяни України.

Ми тоді побачили, що є колосальна різниця між тими росіянами, що десятиліттями живуть з нами пліч-о-пліч, і тими, що прибули до нашого міста з Росії з однією дуже конкретною метою – потопити в крові прагнення до незалежності. "Ударні частини" радянської армії, розбавлені резервістами-вірменами зі Ставропілля та Краснодарського краю, брали тоді Баку як ворожу фортецю. Радянська влада на чолі з Михайлом Горбачовим, який без докорів сумління пізніше виправдовував анексію Криму з боку Росії, пішла на цей злочин. Більше того, Горбачов того ж 1990 року спокійнісінько прийняв Нобелівську премію миру.

А тим часом жертвами "чорного січня" стали 137 мирних жителів Баку. Ще 700 людей було поранено та покалічено, понад 800 осіб було заарештовано. Радянські танки йшли по Баку, знищуючи на своєму шляху автомобілі. За словами очевидців, солдати стріляли в людей, що втікали, добивали поранених. Вони стріляли по вікнах, вбивали людей. Радянськими військовослужбовцями-карателями було розгромлено та спалено 200 будинків та квартир, 80 автомашин, у тому числі й машин "швидкої допомоги".

"Відомий випадок: пара, що грала того дня весілля, підійшла до вікна – і обидва були вбиті", – розповідає правозахисниця Світлана Ганнушкіна, яка стежила за тим, що відбувалося в Баку, а пізніше детально займалася цією темою. Серед убитих були чотирнадцятирічна Лариса Мамедова, сімнадцять , сорокап'ятирічний Борис Єфімічєв – на його могилі потім напишуть: "Був сліпим, убитий багнетом".

Дії координував Міністр оборони СРСР Дмитро Язов. Він так і не покаявся за скоєний злочин. Більше того, у звичній для радянських, а пізніше і російських офіційних осіб манері він заперечував очевидне. Так само і зараз росіяни схвалюють дії своєї окупаційної армії. Геноцид українців у Бучі, Ірпені, бомбардування Києва, Дніпра, Харкова, Одеси – Росія стирає з лиця землі ще нещодавно квітучі українські міста. Вона вбиває українців лише за те, що вони є українцями. Вона мститься їм за прагнення жити так, як хочуть самі, без диктату Кремля. Рівно за те саме Кремль мстив азербайджанцям у ніч з 19 на 20 січня 1990 року.

Спеціально для Gazeta.ua