Захід має допомогти Росії

Допомогти стати постімперською національною країною

З початку 1990-х Росія вимагала від Заходу визнання колишнього СРСР, за винятком трьох балтійських держав, своєю винятковою сферою впливу, куди НАТО та ЄС не можуть розширюватись, а ООН не може проводити там миротворчі операції. Вимога відображала слабкість росіян щодо самоідентифікації з РФ і нерозуміння Москвою того, чим є "Росія".

У цьому не було нічого дивного, оскільки російська та радянська ідентичності в СРСР були одним й тим самим. У росіян самоідентифікація з Союзом була вищою, ніж з РРФСР. У радянській Росії не було республіканських інститутів, як у 14 неросійських республіках. У 1945 році диктатор Йосип Сталін виборов трі місця в ООН для СРСР – для радянських Росії, України та Білорусії.

РРФСР не проголосила незалежність після невдалого путчу у серпні 1991 року. Натомість взяла під свій контроль радянські інститути в Москві й почала пострадянське державне будівництво зверху вниз. Небажання Росії повністю відмежуватися від СРСР виявилося на початку грудня 1991 року, коли Москва наполягала на створенні СНД.

Протягом 1990-х прихильність росіян до РФ виявилася слабкою. Інші форми ідентичності були популярнішими. Наприклад, заклики до відродження СРСР, реконструкції царської імперії, розвитку СНД як нового союзу чи проєкт Росії у центрі певної євразійської цивілізації. У 1990 році російський націоналістичний дисидент Олександр Солженіцин запропонував перетворити СРСР на російський союз східних слов'ян. Це було за 17 років до того, як президент Володимир Путін запустив "русский мир".

Те, наскільки російська наднаціональна ідентичність була популярніша, ніж національна, можна було побачити в 1993 році, коли червоно-коричневий комуністично-фашистський альянс зробив спробу державного перевороту проти президента Бориса Єльцина. Через три роки, перед виборами, президент Єльцин підтримав створення російсько-білоруської Союзної держави, щоб перетягнути електорат від претендента на пост президента від комуністів Геннадія Зюганова.

У 1996 році Андрія Козирєва на посаді міністра закордонних справ змінив голова російської Служби зовнішньої розвідки Євген Примаков. Примаков змістив фокус зовнішньої політики Кремля з Росії як частини спільного європейського дома на Росію в центрі Євразії, що конкурує з Заходом.

У 1999 році голова ФСБ Володимир Путін став прем'єр-міністром, а через рік – президентом РФ. Путін продовжував підтримувати наднаціональну ідентичність Росії, яка претендувала на Євразію як виняткову сферу впливу Кремля. У Путіна з перших днів президентства була нав'язлива ідея включити Україну в "русский мир".

Радянський КДБ завжди був російською націоналістичною та шовіністичною структурою, а його нащадки з СЗР та ФСБ, які прийшли до влади в Росії у 2000-х, зберегли ці риси щодо України та інших колишніх радянських республік. Вони ніколи не вважали, що республіки мають реальний суверенітет. Східні слов'яни були ядром СРСР, і їх запросили на початку грудня 1991 року у Біловезьку пущу, щоб розпустити Радянський Союз. Решті республік після зустрічі просто сказали, що з 1 січня 1992 року СРСР не буде.

У 2012 році Путін повернувся на пост президента, щоб увійти в історію як збирач російських, тобто східнослов'янських земель. Він завжди розглядав трьох слов'янських членів "русского мира" як ядро свого Євразійського економічного союзу. Після анексії Криму в 2014 році та перетворення Білорусії на маріонеткову державу у 2020 році останньою кісточкою в доміно була Україна, в яку він вторгся у лютому 2022 року. Путін вважав, що це буде швидка перемога.

Вторгнення в Україну призвело до зниження сприйняття Росії як великої держави з потужною армією. Зростає і поширюється думка, що РФ занепадає і втрачає вплив у своїй євразійській сфері впливу. Це дає сусідам Росії та Заходу чудову можливість розвинути російську ідентичність – від наднаціональної до постімперської національної ідентифікації з РФ.

З цією метою Захід має просувати три напрямки політики.

По-перше, треба почати ставитися до Росії як до національної держави. Під Росією слід розуміти РФ, а не колишній СРСР, Євразію чи "русский мир".

По-друге, треба вплинути на неросійські держави колишнього СРСР, щоб вони більше не підтримували наднаціональну ідентичність Росії, беручи участь у структурах СНД. Членів ОДКБ та Євразійського економічного союзу слід закликати до виходу та розпуску обох структур. Слід закликати Вірменію повернутися до Угоди про асоціацію з ЄС, від якої вона відмовилася у 2013 році.

По-третє, Захід має "закрити сіру" зону між НАТО та ЄС з однієї сторони та російською Євразією – з іншої. Україну слід запросити до НАТО, щоб перешкодити переможеній Росії відновити свою армію та поновити вторгнення. Єдиний спосіб, в який нинішня війна та поразка Росії не можуть стати новим циклом, – це усунення спокуси для Москви повторно вторгнутися в Україну, яка застрягла у "сірій зоні".

Членство України в НАТО завадить повторному вторгненню Росії. Неможливість більше включити Україну в "русский мир" сприятиме занепаду Росії як імперії та зростанню російської національної ідентичності.

Через 30 років після розпаду СРСР статус Росії як великої держави та її євразійська сфера впливу знову перебувають у процесі розпаду. В інтересах Заходу заохочувати ці дезінтеграційні процеси, що трансформують російську ідентичність у постімперську та національну форму.

Спеціально для Gazeta.ua