Збігів занадто багато. Тому результат війни вирішено наперед

Як і Вірменія, Росія зрештою програє

Це просто вражаюче, наскільки багато збігів можна знайти між Азербайджаном та Україною. Територіальна цілісність наших країн була порушена з боку Вірменії та Росії відповідно. Після анексії Криму Україна побачила, що міжнародне право сильно буксує, що впливові міжнародні організації не в змозі реально засудити агресора, який банально бравує своїм злочином. Зараз уже очевидно, що якби вже тоді були введені проти Росії серйозні санкції з боку ЄС та США, це зірвало б плани Кремля щодо широкомасштабного вторгнення в Україну. Росія просто не мала б зараз можливостей здійснювати всі ці свої злочини.

Це ж саме бачив і Азербайджан. Протягом майже трьох десятків років, доки Вірменія тримала під окупацією наші землі, проти цієї країни навіть не було запроваджено санкцій. Жодних. Взагалі. Вірменія ігнорувала резолюції Ради Безпеки та Генеральної асамблеї ООН, в яких було прописано вимогу про негайне виведення всіх вірменських збройних формувань з окупованих територій Азербайджану. І нічого їй за це не було!

З того часу в нашій країні зрозуміли справжню ціну голосуванням в ООН, резолюціям цієї організації. Вони виявилися марними в якості засобу переконання країни-окупанта до дотримання міжнародного права. І тоді в Азербайджані зробили ставку на збройні сили. Рік за роком азербайджанська армія посилювалася, модернізувалася, наші майбутні командири проходили навчання у провідних військових вишах Туреччини та інших країн. Йшла закупівля всієї передової зброї. Все це і визначило нашу перемогу у 44-денній війні. Плюс, безперечно, на боці Азербайджану була правда. Дух азербайджанських солдатів та офіцерів, що воювали на своїй землі за визволення своєї батьківщини, – ще один фактор перемоги.

І знову ж таки – те саме ми бачимо і в Україні. Девіз "все для фронту – все для перемоги" давно вже став загальнонаціональним. Віра у ЗСУ – неймовірна. Йде по-справжньому народна, вітчизняна війна. Так, зброєю нарешті почали допомагати союзники України. У тому числі й ті, чиї політики наприкінці лютого активно вмовляли керівництво України вдатися до капітуляції. Цинізм? Звісно! Але такою є сучасна realpolitik.

І що ми бачимо? Історія повторюється. На самому початку 44-денної війни військово-політичне керівництво Вірменії виступало з провокаційними та самовпевненими заявами, заявляючи про готовність окупувати нові території нашої країни. А в результаті там почали визнавати свої поразки на фронті. Щоправда, називаючи все це "тактичним відступом". Нічого не нагадує?

Вірменія в ході 44-денної війни завдавала ракетних ударів по мирним азербайджанським містам. Тим самим займається зараз Росія. Але це її не врятує. Як не врятували всі ці жахливі злочини Вірменію, прем'єр-міністр якої змушений був підписати, по суті, капітуляцію своєї країни. Таким самим буде результат російсько-української війни. Росія, незважаючи на величезну кількість скоєних нею злочинів, незважаючи на бомбардування об'єктів інфраструктури України, у підсумку програє. Не знаю, хто від її імені підпише акт про капітуляцію, але саме таким буде підсумок війни. Перемогу в якій багато азербайджанців наближають пліч-о-пліч з українцями.

Спеціально для Gazeta.ua