Чергова поразка Росії. Що насправді відбувається на Південному Кавказі

Азербайджан змушує протверезіти не лише офіційний Єреван, а і його покровителів у Кремлі

Сьомий місяць повномасштабної війни, яку Росія розв'язала проти України, сформував звичку українських ЗМІ та громадськості фокусувати увагу на новинах про хід протистояння на своїй території. А тим часом на Південному Кавказі сталася подія, яка не може не вплинути на перебіг російсько-української війни.

У ніч проти 13 вересня Збройні сили Вірменії вдалися до нової військової авантюри. Відразу зауважу, що вона не стала першою. За останній місяць спостерігалися провокації з боку Вірменії, а також обстріли позицій азербайджанської армії, які мали інтенсивний та планомірний характер. Крім того, спостерігалася концентрація озброєння, важкої артилерії та живої сили вздовж кордону з Азербайджаном.

У чому причина таких провокацій з вірменської сторони? Тут усе очевидно. Справа в тому, що 31 серпня в Брюсселі відбулася тристороння президента Азербайджану Ільхама Алієва, прем'єр-міністра Вірменії Нікола Пашиняна та президента Євроради Шарля Мішеля. Це була четверта зустріч у подібному форматі. Нагадаю, що ще за підсумками третьої зустрічі Ільхама Алієва та Нікола Пашиняна в Брюсселі Шарль Мішель не став вживати словосполучення "Нагірний Карабах", сказавши просто "Карабах". Простіше кажучи, ще тоді голова Ради ЄС визнав територіальну цілісність Азербайджану, включаючи Ханкенді, який є частиною Карабахського економічного району.

І в документі за підсумками четвертої зустрічі у Брюсселі зовсім не було згадки теми Карабаха, а також згадки Мінської групи ОБСЄ. Тобто голова Євроради визнає, що формат Мінської групи мертвий, а є лише формат посередництва Євросоюзу щодо нормалізації вірмено-азербайджанських відносин – без теми Карабаха, який є внутрішньою справою Азербайджану.

У Вірменії такий перебіг подій визнали дипломатичним фіаско нинішнього керівництва країни. Опозиція Вірменії, яка і без того регулярно називає Пашиняна "капітулянтом", посилила тиск на нього. Не виключено, що такого ж тиску прем'єр-міністр зазнав з боку Росії. Адже РФ відкрито виступила проти посередництва Євросоюзу у досягненні остаточного миру між Азербайджаном та Вірменією.

Так, офіційний представник МЗС РФ Марія Захарова назвала миротворчі зусилля Брюсселя "псевдоініціативою". Цілком очевидно, що в РФ вважають саме себе тією стороною, яка має право на роль третейського судді в цьому питанні, та й не тільки в ньому. Весь простір колишнього СРСР у Росії вважають зоною свого впливу. Що з цього виходить, чудово знають в Україні.

Знають це й у Азербайджані. Де пам'ятають, що Вірменія була, є і буде позбавлена ​​багатьох атрибутів суверенітету та незалежності саме Росією. Недарма ж свого часу відомий Борис Гризлов назвав РА "форпостом Росії на Кавказі". У Баку чудово пам'ятають, як у ході 44-денної війни з РФ до Вірменії літали літаки зі зброєю, як десятиліттями російські пропагандисти обіляли Вірменію. У Баку також розуміють, що РФ має свої плани на регіон. І вона має величезний вплив на Нікола Пашиняна. Тому немає жодних підстав відкидати версію про те, що нинішні провокації з боку Збройних сил Вірменії були погоджені з Кремлем.

Як би там не було, але 13 вересня о 9:15 за бакинським часом операцію азербайджанської армії "Рішуча відповідь" було успішно завершено. Усю вірменську військову інфраструктуру, яка могла бути хоча б потенційно використана для провокацій на ділянках кордону в Лачинському та Кельбаджарському напрямах, було знищено. За даними бакинських ЗМІ, втрати вірменської армії становили від 150 до 200 осіб убитими, є сотні поранених. Знищено два комплекси ППО C-300.

Азербайджанська армія забезпечила контроль над рядом важливих стратегічних позицій та висот у прикордонній зоні. Також було взято під візуальний та вогневий контроль низку стратегічних комунікацій, що проходять територією Вірменії. При цьому навіть Нікол Пашинян не приховує факт чергового провалу своєї авантюри. Він визнав, зокрема, загибель 49 вірменських військовослужбовців. Безумовно, як ми пам'ятаємо в ході та підсумках 44-денної війни, визнавати реальний масштаб втрат вірменська влада не буде.

Але вірменська опозиція вже констатує стратегічний характер поразки. Так, депутат від опозиційної парламентської фракції Вірменії "Честь маю" Тігран Абрамян заявив, що підрозділи ЗС Азербайджану зайняли вигідні позиції та вирішили поставлені завдання. "На жаль, Азербайджан уже вирішив своє мінімальне завдання, посівши нові вигідні позиції, встановивши контроль над комунікаціями РА, зміцнивши їх, завдавши ударів по військовій інфраструктурі", – констатував він.

Що ми маємо у сухому залишку? Черговий крах планів керівництва Вірменії, яке, цілком можливо, діяло за вказівкою Кремля. У будь-якому випадку Росія знову не наважилася допомогти країні, яка перебуває разом з нею в ОДКБ та в низці інших союзів. До речі, РА офіційно звернулася до ОДКБ, але немає жодного сумніву в тому, що ця організація виступить із заявою, яка нічого не означає. А все тому, що Росія розуміє лише мову сили. Вона ніколи не наважиться на прямий військовий конфлікт з Азербайджаном.

У тому числі й тому, що ще у лютому цього року парламент Туреччини ратифікував Шушинську декларацію про військове співробітництво з Азербайджаном. Згідно з документом, у разі загрози чи посягання на незалежність чи територіальну цілісність будь-якої зі сторін з боку третьої держави Баку та Анкара нададуть одна одній необхідну допомогу.

Простіше кажучи, воювати з Азербайджаном та Туреччиною у Росії кишка тонка. Тим більше зараз, після того розгрому та приниження російської армії у війні з Україною. Як бачимо, РФ насправді здатна на погрози та шантаж, на війну, своїми чи чужими руками, лише зі слабкими супротивниками. Маючи справу з сильною державою, Росія програє або "вмиває руки". І тому немає жодних сумнівів у тому, що ЗСУ здобудуть низку блискучих перемог над російськими окупантами, відновивши контроль над усією територією України. Так само, як Азербайджан здобув перемогу над Вірменією у 44-денній війні, надалі раз у раз змушуючи протверезіти не лише офіційний Єреван, а й його покровителів у Кремлі.

Спеціально для Gazeta.ua