Три ознаки того, що ми почали перемагати
Росіяни не мають відповідей на наші нові закиди
Маю таке враження, що десь з тиждень тому ми почали поволі перемагати.
Пов'язане це навіть не зі звільненням окремих населених пунктів, хоча то теж приємно. Ні, тут інші речі.
По-перше, зараз ми диктуємо, де буде наступне поле бою. Росіяни змушені реагувати, нервово перекидаючи сили туди-сюди.
В росіян немає відповіді на нашу нову здатність – застосування "довгої руки"
По-друге, ми безперешкодно знищуємо інфраструктурні вузли їхньої військової машини. В них немає та не передбачається відповіді на нашу нову здатність – застосування "довгої руки".
По-третє, в них вже помітні ознаки ресурсного виснаження. Це і падіння обсягів та ефективності ракетних обстрілів, і зменшення частоти використання вогняного валу, і спроби шукати зброї по диких країнах.
Я давно казав, що ми в цій війні воюємо за Ліддел Гартом. Цей британський військовий теоретик підкреслював важливість непрямих дій – коли ти сковуєш рух противника, знищуєш його логістику, нав'язуєш бій на своїх умовах та перемагаєш навіть при його перевазі у чисельності. Поки що все йде за планом. Росіяни не мають відповідей на наші нові закиди – а час досі швидко працює на нас.
