Лукашенко не наважується на війну, бо знає правду

Ця правда в тому, що перший день війни стане першим день білоруської революції

Кілька останніх місяців українці та наші західні союзники гадають: стане Білорусь проти нас чи Лукашенко не наважиться почати відкриту війну?

Але багато хто забув: він і так вже є стороною конфлікту. З його території заходили росіяни. З його території летіли ракети, які вбивали нас.

Але армія Білорусі не починає атаку. От наче 45 тис. армійців є, але реальної армії – вдвічі менше. Наче й не страшно. А наче й треба зважати.

А ЗСУ мають на 1000-кілометровому кордоні з Білоруссю тримати великі військові сили. Яких так не вистачає на сході та півдні країни для нашої перемоги.

Давайте визначимось: Лукашенко є не просто союзником Путіна, він є таким самим, як Путін. Він узурпатор, диктатор і сучара. Після серпня 2020 року він помножив себе на нуль.

Легітимність Лукашенка – нуль. Визнавати його президентом Білорусі може лише його малолітній син Коля. А Путін і росіяни можуть лише робити такий вигляд. Саме Путін допоміг Лукашенку залишитись головним у Білорусі в серпні 2020-го. Й саме там закінчилася будь яка суб'єктність Луки. Бо він знищував власний народ, і це бачив весь світ. І так, Лука став головним. Але лише з дозволу Путіна.

Після цього він став сявкою Путіна. Згадайте набіги якихось надуманих біженців із Іраку на польський кордон восени минулого року. Це Путін так грався своїм пуделем з Європою: фас, Лука! І барбос відпрацьовував, гавкав.

Кому хоч на хвилинку здалося, що Лука був самостійним, а не відігравав Путіну?

Увесь час ми з вами думали, що Ляксандрич – лише вірний Артемон Валодіньки. Ну, воно так і є. Але не всю дорогу.

А всю дорогу Лукашенко підлизував Росії. Підлизував виключно за "пєчєньки". За дешеві енергоносії. Ось головне. З 2000-х і по 2020 рік Лукашенко в Україні наївними виборцями вважався кращим керівником. Наші наївні виборці думали, що білорусам "крєпко повезло". Сильний, типу, лідер. Все робить, як в Савєцкам Саюзє. Строїть директорів і в колгоспах будує будинки. Усі, хто мліли за СРСР, – плакали за Ляксандричем. Бо у нас наївний виборець у своїй більшості. Бо і наші бабушки (узагальнення) скучали за порядним головою колгоспу. Який і трудодні чесно запише, і стакан може вмазати. Ну і в коровнику прижати сміливо й вусами защекотать. Більшість пенсіонерів вважали, що Лукашенко таки кращий керівник на всю СНД.

Так було до серпня 2020-го. Після на Луку стали дивтися: розумні – з огидою і ненавистю, наївні – насторожено. Бо нищити власний народ – то перебор навіть для наївних.

24 лютого змінило усе. Тепер і наївні люди до нього перемінилися. Але лише із-за його поведінки у війні. Вони не можуть йому простити його союзництво Путіну. Вони не пробачать прильотів російських ракет з Білорусі. Наївним навіть важко це вибачити найріднішому (за генами) білоруському народу.

А взагалі – мали б йому не вибачити раніше.

Але парадокс: коли Офіс президента чинить методами раннього Лукашенка – популіста, обмежувача свободи слова і гонителя "чортів" – наївні аплодують.

Лука в Україні програв, бо путінець і проти нас, а не тому, що диктатор. І це насторожує. Лука і Путін – близнюки. Тільки один вусатий. У них душонки схожі: обидва – узурпатори. Обидва хочуть наш народ "к ногтю". Як свої народи.

Але відміна Луки від Путіна у тому, що перший своїм підлим розумінням знає велику правду. А ця правда у тому, що білоруси не хочуть воювати проти України. Лука фібрами своїми відчуває: білоруська армія, перейшовши український кордон, перейде на бік України. У крайньому випадку – почне масово здаватися.

Бо воювати за Лукашенка – не значить воювати за Білорусь.

Лукашенко знає: перший день війни – перший день білоруської революції.

Тому зараз Лука Путіну й говорить: "От щас, вже завтра нападемо. Бо ми ж союзники. Але ще не готові. От давайте через тиждень?"

І отак до зими.

Оригінал