Всі найкращі книги діти мають читати після школи

Спроба запхати в шкільну програму "все найкраще, що є" — хибний шлях

Пожвавилися дискусії про те, які літературні твори вивчати в школі, а які не вивчати. Навіть "Війну і мир" зі шкільної програми хочуть викинути, слава богу, дожили врешті.

Тож принагідно повторю свою давню тезу: найгірша настанова для упорядників шкільних програм з літератури — це намагатися запхнути в шкільну програму "все найкраще, що є".

По-перше, така настанова виходить з презумпції, що після школи вже ніхто нічого не читатиме (що часто правда, але так, як є правдою самопідтверджувальне пророцтво). По-друге, дітей при цьому змушують осягати тексти, розраховані не на їхній вік: в них ще не визріли ті питання, на які ці тексти можуть дати цікаву відповідь.

"А мы всё ставим каверзный ответ

И не находим нужного вопроса." (с) В. Высоцкий

Як наслідок, часто-густо діти виходять зі школи з переконанням, що вони вже знають "все найкраще, що є" в світовій літературі та на власному читацькому досвіді (!) переконалися, що все це "похмуре лайно", безнадійно застарілий мотлох.

Насправді література в школі повинна насамперед вчити думати (критично мислити), а також вчити читати художні тексти (уважно, вдумливо, аналітично). Для цього потрібні виключно тексти, які у відповідному віці діти можуть ефективно опанувати — позаяк там йдеться про питання, які життя цих дітей вже перед ними ставить.

А щодо "всього найкращого", найкраща загальна настанова шкільного курсу літератури прямо протилежна: "На жаль, найцікавішого у вітчизняній та світовій літературі ми з вами не вивчаємо, бо це вам ще зарано; якщо ви це зараз і спробуєте прочитати, навряд чи зацікавитеся чи винесете для себе щось корисне".

Як діє на підлітків заборонений плід?

Так отож.

Оригінал