Умиротворення Путіна означає потурання геноциду

Уявлення про те, що нинішню війну можна розв'язати шляхом компромісу, є небезпечною ілюзією

На четвертому місяці російсько-української війни все частіше звучать заклики до України обміняти землю на мир і ухвалити компромісне рішення, яке дозволить Володимиру Путіну зберегти контроль принаймні над деякими регіонами, які зараз перебувають під російською окупацією, — пише Стівен Бланк для Atlantic Council.

Досі найгучнішим прихильником політики умиротворення був колишній держсекретар США Генрі Кісінджер, який потрапив до заголовків світових газет, коли заявив на недавньому Всесвітньому економічному форумі в Давосі, що Україна має бути готова поступитися землею Росії, щоб покласти край війні. Так само президент Франції Еммануель Макрон закликав до компромісного рішення і застеріг від "приниження" Путіна, тоді як його колеги з Німеччини та Італії висловили підтримку аналогічної позиції.

Аргументи на користь умиротворення також стають все більш поширеними у міжнародних ЗМІ. У передовій статті The New York Times від 19 травня йдеться про необхідність ухвалення Києвом "болючих територіальних рішень". Це була одна з численних недавніх гучних статей, які закликають Київ погодитися на російську анексію українських земель в обмін на мир.

Ця турбота про Путіна свідчить про небажання світу прийняти реальність ескалації конфронтації з Кремлем. Вона також відображає поширене незнання сучасної Росії і нездатність зрозуміти істинну природу нинішньої війни.

Війна, розв'язана Путіним 24 лютого, класичний приклад неспровокованої міжнародної агресії. Принципово важливо, що головна мета війни — знищити українську державу і народ. Ця мета неодноразово заявлялася російськими офіційними особами, включаючи Путіна. Її також регулярно повторюють російські ЗМІ, які контролює Кремль. Там розмови про геноцид в Україні стали нормою від початку вторгнення.

Цілі війни Росії включають ліквідацію територіальної, політичної, економічної та культурної основи української державності. Сам Путін часто заявляв, що українці — це насправді росіяни, "один народ", і доводив, що Україна не має права на існування як незалежна і суверенна держава. Іншими словами, це геноцидна війна, відповідно до положень Конвенції про геноцид 1948 року. Вона ведеться з явним наміром "повністю або частково знищити групу за національною, етнічною, расовою чи релігійною ознакою".

Підтвердження цілей Росії щодо геноциду в Україні виходить далеко за межі безрозсудних публічних заяв Путіна та його пропагандистів. Протягом перших трьох місяців війни з'явилися докази масових убивств, тортур та сексуального насильства, спрямованих на перешкоджання народженню дітей у майбутньому, насильницьких депортацій, особливо дітей, знищення української культурної спадщини і систематичної політики русифікації. У районах, окупованих Кремлем, потенційні противники Росії піддаються облавам у радянському стилі, й у часто їх місцезнаходження залишається після цього невідомим.

Ці військові злочини — не відхилення від норми, а радше відродження традиційної російської імперської політики щодо України. Від знищення у 1708 році столиці українських козаків Батурина під час правління російського царя Петра до геноцидного голоду, організованого Сталіним на початку 1930-х, російські лідери ведуть тривалу історію безжального викорінення будь-яких проявів української державності. Сьогоднішня війна органічно вписується у цю довгу та криваву історію російської імперської агресії.

Будь-хто, хто вивчає Другу світову війну, скаже, що спроби утихомирити тиранів територіальними поступками не тільки огидні з моральної точки зору, а й безглузді зі стратегічної. Єдина відповідь, яку розуміють такі постаті, сила. Єдина значуща ціль — їхня повна поразка.

Прибічники політики умиротворення повинні також визнати, що агресивна війна, яка провадить до геноциду, не може бути пристосована до існуючих рамок міжнародного порядку. Військові злочини такого масштабу суперечать будь-якому порядку. Нездатність перемогти винних у таких злочинах лише прискорює скочування світової політики у джунглі та створює жахливий геополітичний прецедент на десятиліття вперед.

Як писали багато коментаторів, немає сенсу добиватися врегулювання шляхом переговорів через голову України за аналогією з сумнозвісною Мюнхенською угодою 1938 року. Президент Володимир Зеленський вже рішуче заявив про це. Проте ми повинні постійно нагадувати людям, що, розв'язавши війну, Путін порушив як мінімум сім міжнародних договорів та угод, повноправним учасником яких є Росія. На якій підставі можна припустити, що він і його уряд будуть дотримуватися будь-якого нового врегулювання?

Також немає жодних ознак, що Росія зараз намагається зберегти лице чи готова погодитися на врегулювання шляхом переговорів. Путін досі відмовлявся від будь-якого "з'їзду з автостради" чи пропозиції про переговори, бо вважає, що зможе посилити тиск на те, що вважає декадентським Заходом. Доки Захід не віддасть йому все, чого він захоче.

Подібно до боса банди, Путін використовує загрозу насильства, щоб залякати своїх західних опонентів. Він знає, що вони бояться військової конфронтації, і розглядає кожен наступний заклик до умиротворення як доказ, що його хуліганська тактика працює.

Ті, хто вимагає розчленувати Україну, щоб продовжувати вести справи з Москвою, повинні пояснити, чому маємо так боятися РФ, коли самій Росії протистоїть значно сильніший Альянс. Замість того, щоб намагатись вести переговори за рахунок України, Захід має зосередити зусилля на тому, щоб Україна виграла, а Росія програла. Очевидно, це правильний підхід як для України, так і для демократичного світу.

Крім того, зрештою, на користь самої Росії, якщо країна нарешті вийде з авторитарної в'язниці й піде шляхом повоєнної Німеччини.

Умиротворення Росії покладе край війні та забезпечить мир. Розвиток ситуації в іншому напрямку додасть Путіну сміливості, продовжить біль України, послабить Захід та дестабілізує світ. Саме уявлення про те, що нинішню війну можна розв'язати шляхом компромісу, є небезпечною ілюзією. Поки Росія не буде остаточно переможена, будь-яка пауза у бойових діях буде тимчасовою. Територіальні поступки тільки розпалять апетит Путіна до подальших завоювань, водночас наражаючи мільйони українців на ризик геноциду зі сторони Кремля.

Переклад Gazeta.ua