Ми перебуваємо в ілюзії нормального життя

Не найприємніше відчуття, але що ж — міняти місце проживання ніхто не збирається, забагато честі

Останні тижні приємно було писати про "нормалізацію життя" (жахливе словосполучення, яке насправді нічого не пояснює і нікого не заспокоює) в місті — про кожен нововідчинений магазин чи ресторанчик, про світлофори, що знову запрацювали, про містян, які повертаються до домівок. А ось зараз і писати про це не надто випадає. Бо нормалізація насправді дуже умовна і вкрай небезпечна — з одного боку площі по периметру знову заставлені дорогими автівками, й підлітки знову стрибають на цих своїх жахливих велосипедах для стрибання, а разом із тим постійні обстріли — в самому місті й на передмістях — роблять цю ілюзію нормального життя в теплому сонячному місті зовсім примарною й печальною.

Життя в Харкові нагадує нині проживання в комунальній квартирі з сусідами-пияками. І якщо сусіди-пияки нині, в цей момент, не громлять посуд на кухні, значить, вони ще просто не прокинулись після вчорашнього. Якщо ніде не прилітає, значить наші сусіди-пияки просто підвозять зброю. Не найприємніше відчуття, але що ж — міняти місце проживання ніхто не збирається, забагато честі для сусідів-пияків.

Харків увечері зовсім тихий і порожній. Літо, хай і зимне, не надто пекуче, вже заповнило собою вулиці. Небо над містом велике й таємниче. Вечори вже по-літньому глибокі та безкінечні.

Відпочивайте, дорогі брати і сестри. Завтра прокинемося ще на один день ближче до нашої перемоги.

Оригінал