Тепер бути "из России" незручно, як "із Німеччини" в 1930-ті

Перемагає той, хто не тільки діє, а й володіє наративом

В Страсбурзі, поселяюся а готель (потримайте, будь ласка, кулаки за успіх моєї "дипмісії"!)

Парубок на рецепції, повторивши прізвище:

– Юкрейніен? Ю Юкрейніен?

– Єп! – подаю йому паспорт.

– Тогда можно говорить по-русски?

Видно, щось змінилось у моєму обличчі, навіть в окулярах і під маскою, бо він наступної ж миті майже волає, поспішно:

– Я не из России! Я с Грузии! Я вас очень хорошо понимаю!

Акцент і справді кавказький.

А ось так це тепер і буде з росіянами, авжеж. Недобре тепер бути "из России", незручно, як "із Німеччини" в 1930-ті.

І тому, до речі, вже почалася в європейських медіях лавина сповідей "хороших рускіх" (а по Європі їх, виїхалих, багато!), як вони й самі мучаться і страждають під Путіним, і як вони проти цієї війни, – редактор однієї з провідних у ЄС газет щойно написав мені, що вже й з нього досить цих жалібних Russian voices, коли ллється кров... Але голосів українських – про те, що співвітчизники цих "замучених Путіним" коять нині на українській землі – таки бракує, за нас поки що більше говорять "картинки".

В зв'язку з чим маю величезне прохання: люди, ведіть щоденники, за найменшої можливості – фіксуйте все пережите! Воно й терапевтичний ефект має, і для перемоги нашої доконечне: якщо вони вже зараз починають нас "перекрикувати", то далі буде ще складніше, – а перемагає, не забуваймо, а кінцевому історичному підсумку той, хто не тільки діє, а й володіє наративом. Не Гамлет, а Фортінбрас.

Тримаймося.

Оригінал