Путін оголосив анафему Леніну

У своїй внутрішній політиці Кремль втілює те, що намагається нав'язувати сусідам у зовнішній

Володимир Путін оголосив анафему Володимиру Леніну.

З його подачі росіяни тепер розмірковують про підступність більшовиків, які "дарували" Україні та іншим національним республікам власну державність. Мовляв, саме Ленін заклав ті внутрішні кордони, за якими через 70 років розпадеться Радянський Союз. Мешканця мавзолею прийнято лаяти за національну політику і оголошувати прикладом недалекоглядності.

Насправді, все навпаки.

Розпад Російської Імперії супроводжувався зростанням національної самосвідомості околиць. Все тому, що політика імперії була дискримінаційною. Наприклад, з 1889 року мусульманин, який отримав диплом юриста, міг вступити в колегію адвокатів тільки після отримання спеціального дозволу міністра юстиції. У військових частинах частка шведів, німців, фінів, латишів, естонців, вірменів та фінів не повинна була перевищувати 20% від загальної кількості офіцерів. У ті ж роки було встановлено квоти для євреїв в університетах та русифікувалися католицькі храми Білорусі. В результаті, коли імперський кляп ослаб – почали звучати ті голоси, які Санкт-Петербург насамперед намагався заглушити.

Коли більшовики почали з фрагментів відновлювати імперію – ця нова реальність далася взнаки. Їм довелося воювати не лише на класовому фронті – виявилося, що центральній владі протистоять ще й національні ідентичності. Ті самі, що сприйняли крах Російської Імперії як можливість створення національних держав.

Ленін був цілком раціональний. Національна політика більшовиків була продиктована прагненням вибити ґрунт з-під ніг у "національних сепаратистів". Мовляв, навіщо вам національна незалежність, якщо Радянський Союз готовий надати все необхідне, включно з мовою та культурою?

Більшовики не створювали національні республіки. Вони лише погодилися з їхньою фактичною появою на карті. Це був той необхідний компроміс, який дозволив їм утримати території, що розповзаються. На зміну унітарній імперії прийшла союзна.

Втім, більшовикам вдалося лише затримати історичну логіку, але не скасувати її. 1991 рік знову запустив процеси, які в тридцяті роки ХХ століття були поставлені на паузу. Клей розсохся – і країна почала розповзатися по швах. Формальні межі стали фактичними. Сплячі ідентичності почали прокидатися.

І Москва зуміла винести з цього урок.

Відтепер Кремль послідовно вихолощує з федеративної ідеї будь-який зміст. У національних республіках залишається дедалі менше національного. Так, у конституції тієї ж Удмуртії може бути записано, що це "держава у складі Російської Федерації". Що "удмуртська нація реалізує право на державну владу на своїй історичній території". Що не заважає Москві позбавляти ці фрази сенсу.

У 1926 році у республіці проживало 43% росіян і 52% удмуртів. Потім до складу Удмуртії передали ряд районів з переважанням російського населення. Додайте сюди міграцію та асиміляцію – у результаті до 2010-го відсоткове співвідношення стало 62/28. Не на користь корінного народу.

У 2018 році Кремль скасував обов'язкове викладання національних мов у суб'єктах федерації. Школярі в Удмуртії, Татарстані, Башкирії та інших вісімнадцяти національних республіках відтепер вивчають рідну мову в тому ж обсязі, що й іноземну.

І це скасування обов'язкового вивчення рідної мови у школах національних республік виглядає як остаточне вирішення національного питання. Кремль цілком влаштує, якщо вся регіональна різноманітність буде зведена до фольклорних ансамблів, фестивалів національної кухні та острівців національного гетто. Москва сприймає це як запобіжник на шляху повторення подій 1991 року. Якщо немає національних ідентичностей, то не буде запиту на самостійну державність.

У своїй внутрішній політиці Кремль втілює те, що намагається нав'язувати сусідам у зовнішній. І єдине, що захищає Україну від долі Удмуртії, – це армія та самосвідомість.

Оригінал